fbpx

Син учора прийшов шукати совісті моєї. Говорив довго і про сім’ю і про те, що я мама і про те, що з його одруженням я мамою бути не перестала, хоч він і дорослий. Ще й сльозу пустив, бо не очікував, що я йому ложки супу пожалію

Син учора прийшов шукати совісті моєї. Говорив довго і про сім’ю і про те, що я мама і про те, що з його одруженням я мамою бути не перестала, хоч він і дорослий. Ще й сльозу пустив, бо не очікував, що я йому ложки супу пожалію.

Коли мій син вчергове прийшов до мене на вечерю, я не витримала. А він ще так просто:

— Мамо, ти так котлет багато насмажила, то я візьму з десяток із собою. Якраз на перекус і на роботу взавтра. О, і каші ще стане мені на завтра, то ти в судок склади.

Мене піднесло і поставило. Зрозумійте, мені для сина не шкода, але нащо було женитись і з’їжджати з таким “фе”, аби приходити сюди і харчуватись. Син пішов а я невістку набрала. Там уже слів не шкодувала і все, що думаю з того приводу висловила.

Син у мене один. Сама я його на ноги ставила і то була справа не легка скажу вам. В мене зі здоров’ям негаразди. Я хоч і працювала і пенсію отримувала, але ж ішло багато на аптеку. Доводилось брати підробіток періодично, від утоми ставало гірш і знову бігла до аптеки. Замкнене коло якесь.

Але ж виростила і вивчила. Хай на державному він учився, але хто мав студента той знає, що державне ще не гарантія того, що все безкоштовне.

Оженився він три роки тому і молода сім’я вирішила жити в мене.Так, квартира у мене невелика хрущівка, одна кімната прохідна, але коли двоє студентів, то все добре. Принаймні, я так думала.

Не поділяла моєї думки невістка. Вона, ніби як, гидувала по дому ходити і користуватись спільними благами. Тарілки одразу окремі і каструлі. А ванну мила так довго перш ніж туди зайти, що мені її рук шкода вже було. Речі вона брала двома пальцями, а потім довго руки обтрушувала.

Вже коли обжилась, панянка почала сина мого сварити, за те, що він їсть те, що я приготую. Я ж як готувала, то так і готувала: каструлю супу, каші якої на всіх, смажила, пекла тушкувала. Але не догодила, бо ж невістка “такого” сама не їла і сину моєму боронила.

З’їхали вони від мене, коли син на заочне перевівся і пішов працювати. Не змогла невістка зі мною жити, не приємна я їй була. То видно було, вона і не приховувала.

Так минуло два роки. Живуть вони на орендованій квартирі собі. Обоє працюють, але невістка – віддалено. Так от стала вона все частіше до батьків на допомогу їздити. То на день, то на три, то на тиждень, але на постійній основі. Саме тоді мій син і приходить до мене на обіди сніданки і вечері, та йти не далеко, всього п’ять хвилин.

Ну й не витримала я. Чого я маю годувати чужого чоловіка, скажіть? Якщо син оженився, то чи не жінка повинна його годувати, опікуватись ним? Я до чого? Чого я маю свою мізерну пенсію витрачати на те, аби прогодувати здорового мужика, бо його жінка поїхала? Як я була тобі невістко не така, то чого ти “така як треба” не опікуєшся чоловіком правильно?

От так їй і висловила все. А вже за годину син прийшов і аж хлипав, бо не думав, що рідна мама йому пошкодує їжі.

Але я стою на своєму. Якщо ви сім’я, якщо пішли від мене окремо жити, якщо вважаєте себе дорослими, то й вчіться жити без мене.

Ну от скажіть, хіба я не права?

You cannot copy content of this page