Син з дружиною збирають на квартиру, тому попросилися жити до мене. Я з якогось дива дозволила, а тепер у власному будинку повинна мало не по стелі ходити, щоб невістці не заважати. Вона працює, а я їй заважаю.
Коли син вирішив одружитися, я змогла допомогти молодим грошима. Продала трикімнатну, додала накопичень, на однокімнатну б вистачило йому цілком. Собі я теж купила однокімнатну квартиру, але вона простора і переобладнала її під двокімнатну. Вийшла маленька спальня, невеличка зала і простора кухня.
Але син купувати собі нічого не став, заявивши, що купувати однокімнатну сенсу не бачить, все одно потім доведеться розширюватися, тому що будуть діти. Саме тому гроші він поклав в банк, а сам попросився разом з дружиною пожити у мене, поки вони збирають на квартиру.
– Я підрахував, скільки у нас вийде переплата, і подумав, що нам воно не треба. Краще ми зараз трохи зекономимо, а потім купимо без кредитів. Поки поживемо у тебе, якщо ти не проти.
Ну, син міркував цілком правильно. Та й я не була так вже проти їх приїзду. Думала, що уживемся. У кожного буде своя кімната, та й не на все ж життя вони зі мною тут.
Спершу місяць все було нормально. І з невісткою Лізою ми спілкувались, і в побуті особливих суперечок не було. Але це, мабуть, поки невістка не обжилася. Потім-то вона почала проявляти характер.
Ліза у нас працює з дому. Так я і не знаю, чим вона займається, але син каже, що заробляє вона нормально. Тільки мені від її роботи, хоч на стіну лізь. Кожен звук її відволікає, все їй заважає. А я і телевізор вдень хочу подивитися, та й коли готую радіо включаю, щоб не було нудно. Ну і посудом дзенькну.
Мені прямо Ліза нічого не говорить. А син потім мені починає:
– Мам, ну Лізка же працює, що ти їй заважаєш?
– Так чим я їй заважаю? Я в вашу кімнату навіть не ходжу!
– То телевізор у себе ввімкнула, то на кухні вода текла. Стіни-то картонні, все чутно. Лізу це відволікає.
А мені тепер що робити? Йти з дому на цілий день і по вулицях гуляти? Син сказав, що я перебільшую, але телевізор можна і у сусідки подивитися. Мовляв, нам з нею удвох буде навіть веселіше.
– А їжу мені теж у сусідки готувати? Твоя-то працівниця не рветься до плити вставати, зате їсть регулярно.
Син сказав, що це не проблема. Їжу можна готувати ввечері, а іноді взагалі замовляти доставкою. Дуже, кажу, цікаве рішення. Вони збирати ніби як збиралися, але будуть на доставку гроші витрачати. Та й увечері готувати мені незручно. У мене ввечері фільм цікавий йде.
Як компроміс син запропонував купити мені навушники. Я буду все чути, а в будинку тиша. Мені це все не подобалося, звичайно, але я вирішила не вередувати і погодилася. Але план не спрацював. Не можу я довго в тих навушниках ходити, голова потім мов дзвін стає.
Гаразд, думаю, вдень передачу і правда у сусідки можна подивитися. Нехай невістка працює. Але на цьому її претензії не закінчилися. Все одно я галасую. То дверима ляскаю, то ногами шоркаю, то по телефону голосно розмовляю.
Коли син черговий раз прийшов з проханням тихіше поводитись, я вже не витримала. Так що це таке! Я в своєму будинку повинна навшпиньки ходити і дихати через раз, щоб нашу люб’язно невістку не турбувати. Нехай іде й працює в офісі, як всі нормальні люди, або засяде в який-небудь бібліотеці.
Відчитала я сина, і сказала, що я у себе вдома буду жити так, як хочу я. А якщо їм не подобається, то можуть з’їжджати, гроші у них є. Добре влаштувалися – грошей їм дай, пожити їх впусти, ще й всі умови забезпеч. А занадто не буде?
Ось уже тиждень до мене немає ніяких претензій. Я, звичайно, намагаюся не шуміти, все-таки людина працює, але і по повітрю літати не буду більше.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.