fbpx

Син знову телефонує із тим же проханням: “Мамо це тимчасово. Ти на мене ображена, а діти мої до чого? Ми жити не маємо де, впусти, хоч на місяць, доки я роботу знайду у місті і зарплатню першу отримаю”. Але мене так просто не розчулити. Я гне пускала і пускати їх до себе не буду і тут справа не в образі. Ось посудіть самі, ви б простягнули руку допомоги після такого?

Син знову телефонує із тим же проханням: “Мамо це тимчасово. Ти на мене ображена, а діти мої до чого? Ми жити не маємо де, впусти, хоч на місяць, доки я роботу знайду у місті і зарплатню першу отримаю”. Але мене так просто не розчулити.

Я гне пускала і пускати їх до себе не буду і тут справа не в образі. Ось посудіть самі, ви б простягнули руку допомоги після такого?

Нині син мені ледь не щоденно телефонує із одним і тим же проханням. Їм, бачте, жити не має де і вони просяться до мене в квартиру.

Алея нікого до себе пускати не збираюсь  і все через одне їхнє рішення яке вони прийняли попри моє заперечення і строгу заборону.

 Свого часу на весілля сину я подарувала квартиру своєї мами. не шик звісно і не в столиці, але і в Обухові двокімнатна для молодят, погодьтесь, дуже хороший варіант, та ще й одразу після одруження.

Читайте також: Чоловікового дядька ми до себе забрали, коли стало зрозуміло, що сам він уже не зможе. Доглядали разом, але все ж більша частина турбот на мої плечі лягла. Довелось, навіть з роботи звільнитись. Коли ж Петра Олексійовича не стало, чоловік успадкував його дім. Ніколи ми не говорили про те, як будемо тим майном розпоряджатись, але те що надумав чоловік стало для мене величезною несподіванкою

Невістка моя приїжджа з села, та ще із сім’ї багатодітної де одна мама їх ростила. Звісно, там сподіватись на допогу не варто було. та й не думала я нічого і ні від кого чекати. Син у мене самостійним завжди був, та й роботу мав хорошу, тож молодята і ремонт самотужки зробили і меблі з технікою придбали.

Десять років прожили разом у тій квартирі. Там мої онучата з’явились і росли, аж поки я не дізналась, що син житло моєї мами на продаж виставив.

Першою думкою було – розширитись таки зважились. Мова про трикімнатну квартиру у них давно була, але не хотіли брати кредити. Така була не певна обстановка в обох на роботі, що я їх розуміла і підтримувала. А ту, так різко – на продаж. Я у сина вирішила все розпитати і дізнатись, де квартиру братимуть, які проценти. Думала, може чим підсоблю. Ага!

Виявилось, що ніхто нічого не купує. Син вирішив продати дім своєї сім’ї тільки тому, що моя сваха занедужала і потрібна була значна сума для її порятунку. Дітей у свахо п’ятеро, усі скинулись, але тогобуло не достатньо. От і вирішили вони, що нічого не шкода для мами невістки.

Я аж сіла. Спочатку намагалась пояснити сину, що він робить величезну помилку. Може прозвучить і не надто гарно, але свасі за шістдесят, а онукам моїм і десяти немає. Як він може у них дім відібрати? Та й шанси, пробачте, були мізерні. Тут вибір очевидний був, як на мене.

Але, син із невісткою вирішили інакше. Квартиру таки було продано, сваху врятували, але жити ніде стало. Невістка із дітьми поїхала в село до мами, а син працював у три зміни, аби забезпечити свою сім’ю і заробити на оренду житла.

Три роки вони жили от так. Винаймали квартири то тут. то там. Речі були у свахи в літній кухні. Онуки мої періодично у неїї жили. Як перекоти поле, їй Богу.

Ну а минулого року усе пішло шкереберть. Свахи не стало, інші діти надумали продавати мамину хату, син мусив забирати свої речі. Потім роботу втратила невістка, а згодом і син мій. Не знаю, на що вони там жили, але нині уже така в них ситуація,що аж до мене мусіли звернутись по допомогу.

Але я не маю наміру простягати руку помочі. А чому? Я попереджала, просила, забороняла. Вони мене не послухали, сміялись, запевняли, що все буде добре.

А тепер що? Тепер я треба і про мене згадали?

Е ні. Я квартиру їм подарувала? Свій обов’язок виконала? А тепер до мене нічого йти, коли за вітром все пустили.

Ну хіба ж я не права?

Ольга Р.

01,06,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page