fbpx

Син звичайнісінько зайшов до хати, наївся, потім втулився в монітор і я зрозуміла, що як нічого не зроблю, то нічого в моєму житті не зміниться! А мені вже роки великі підходять, вже шістдесят один рік. На кого я сина залишу?

Сусідка мені підказала перевірений «рецепт», але я довго не наважувалася так зробити, бо ще вірила, що він сам когось собі знайде. Далі думала, що може у знайомих є наречені, хай вже були б з дітьми, але не було нікого.

– А що ти, Віро, хочеш, – почала мене напучувати кума, – Ти йому все готовеньке під носа, ти з нього випрала і випрасувала, ти й до хати принесла і слова йому не сказала. а ти думаєш, що жінка таке буде робити? Буде він навколо неї бігати. А твій Володька де таке хоче?

Я спочатку обурилася, адже син у мене єдиний і аби я біля нього та не походила чи дитині щось смачне не приготувала? Та я заради нього живу, то не можу піти на базар і купити домашньої сметани та зелені? То що б я була за матір така?

Але, видно, таки прийдеться скористатися порадою, бо ще кілька років і син взагалі з хати не вийде.

– Дитино, а чого ти з роботи та одразу додому? В тебе що нема друзів аби піти погуляти? Та йди десь в кіно чи театр, що ти свої молоді роки в квартирі проводиш?

– Мамо, в інтернеті цілий світ, я гуляю по цілій планеті, а ви мене обмежуєте якимось містом!

Ну все! З мене годі. Раптово мене щось запекло і син викликав «швидку». Кожного дня приходив до мене з купованими стравами і я розуміла, що він точно без жінки пропаде, адже як оте куповане їсти?

– Сину, а ти б міг мені щось домашнє принести. Бо я оте магазинне вже не можу їсти. Мені б бульйончику…

– Добре, мамо, буде бульйончик.

І знаєте, що на наступний раз приніс мені такого наваристого, видно, що з домашньої курки, зелені багато і м’ясо дрібно порізано. Тут точно не його руки робили, але хоч вихід знайшов.

Лікарі ніяких прогнозів не робили, коли я вийду і я почала синові казати:

– Дитино, мені б знати, що як мене не стане, ти будеш не сам. Я не можу спокійно піти, бо ти дівчини не маєш! Не спокійно мені, дитино!

– Мамо, та що ви, є у мене дівчина і ми плануємо одружитися, так що одужуйте і будемо весілля гуляти!

– Ну, дивися, сину, – кажу я йому, – бо я можу одужати від такої новини дуже швидко! Думаю, що до неділі я видужаю і чекаю на дівчину в гості!

– Добре, буде, – каже він упевнено.

А мені що одужувати, якщо я не хворіла? Додому приїхала і давай готуватися до зустрічі з невісткою. Мусила ж усе перемити, але вже цього разу я долучала сина до роботи, бо вже сама побачила, що він сам ні до чого, а як з дівчиною нічого не вийде і буде сам жити? треба його вчити і пилососити і вікна протирати і на якому режимі штори прати. За кілька днів квартира сяяла і я сяяла, коли на порозі став Володя з дівчиною!

Справжнісінькою!

– Мамо, то Катруся тобі бульйон зварила, вона працює медсестрою в тому відділенні і мене дуже виручила. Отак ми й почали спілкуватися. Так, що ти нас фактично познайомила…

– Діточки мої любі, яка я рада! чого ж я раніше на таке не наважилася!

Я почала їх обіймати. Запросила до столу і ми вже собі гарно спілкувалися. Дякую Богу, що так мені стало розуму все зробити і тільки шкода, що сина я так роз маніжила, але нічого, буду все робити аби Катя з ним була, як треба його навчити варити їсти, то так і буде, головне, що все йде до весілля!

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page