— Сину ніколи ні про що не розповідай. – ошелешила мене свекруха перед відходом у вічність. Виходить вона про все все те, що ми робили знала і мовчала? Бідна, як їй було не просто усі ті роки на те дивитись і робити вигляд ніби нічого не відбувається.
Коли я вийшла заміж, то просто життя не уявляла без свого чоловіка. Адже він був не просто коханим – уважним, турботливим. Він працював «далекобійником», тому часто бував в рейсах. А щоб мені не було нудно, залишав мене у своїх батьків. Свекруха моя була жінкою тихою, спокійною – мене все так ласкаво «душею» називала і підсовувала мені найкращі шматочки. Свекор теж мені подобався – в свої п’ятдесят років він все ще був видним чоловіком.
Спочатку ми з ним майже не бачилися, але потім він частіше став бувати вдома, і я постійно ловила на собі його якийсь чисто чоловічий погляд. Мене це бентежило, але, якщо чесно, його увага мені по-жіночому лестила. Як я здогадалася, з дружиною у силу її недуги, вони вже давно були, як брат і сестра, зате ходили чутки про його коханок на стороні. Свекруха, напевно, знала про це. Але робила вигляд, що все нормально. Як я розумію, їй не хотілося щось змінювати у своєму житті.
Ми стали частіше розмовляти з Петром Васильовичем (насправді його звали не так, але його справжнього імені я назвати не можу), причому коли мій чоловік був поруч він поводився як звичайний свекор. А коли Ігор їхав в рейс, то зовсім змінювався, ніби я йому не невістка.
Я червоніла, бліднула, після його поглядів і випадкових дотиків мене ніби на крилах підіймало. Самій собі я не хотіла зізнатись, що він мені подобається і здавалось, я щиро закохалась.
І ось одного разу вночі він прийшов в мою кімнату. Що я могла зробити? Скажете, треба було влаштувати випровадити його? Ні, я сама хотіла цього!
Після він став приходити до мене майже щоночі, і мені це подобалося. На людях я була пристойною невісткою, а ночами була для нього найкращою коханою. І нічого не могла з собою вдіяти – як причарував він мене.
Незабаром я зрозуміла, що матиму дитя від свекра і місця собі не знаходила. А тут як раз приїхав Ігор. Загалом, нічого іншого не залишалося, як через тиждень порадувати «майбутнього тата». Свекор знав, хто справжній батько, але сказав, що його цілком влаштовує роль дідуся.
З’явилась дівчинка, ніби семимісячна. Ігор був на вершині блаженства, а свекор надіслав вітальну телеграму.
Сім’я у мене склалася хороша: дочка радувала, чоловік дбав. Здавалося б, чого ще треба? До батьків чоловіка ми їздили разом, і «дід» награтися не міг зі своєю «внучкою».
Після того, як Оленці виповнився рік, було вирішено відправити нас до свекрів на все літо. Я не хотіла знову починати це зі свекром, але він, як ні в чому не бувало, знову прийшов до мене. Але щось на цей раз не клеїлося. Чи то я старше стала і трохи порозумнішала, то чи зрозуміла, наскільки дорогий мені мій чоловік. Так, свекор був кращий за свого сина в вночі, але хіба він любив мене так, як Ігор?
Пам’ятаю, не добувши літо, я поїхала набагато раніше, сказавши, що скучила за домівкою. І десь через пару тижнів дізналася, що знову при надії. Найгірше було те, що я не знала, від кого ця дитина.
З’явився син – міцненький і здоровий малюк. Я раділа, але мене весь час турбувала думка, що він не від чоловіка. А чоловік знову був щасливий …
З тих пір багато води утекло. Діти мої майже дорослі. Ні свекрухи, ні свекра вже немає на світі. Слід сказати, що до своїх останніх днів свекор був відмінним «дідусем».
Але, мабуть, за все треба платити. Мій колишній чоловік, мій люблячий і наївний чоловік, зустрів іншу жінку, полюбив її. Тепер він її чоловік, у них підростає син, а я одна.
Коли він ішов до іншої, мені так хотілося розповісти йому всю правду. Але я завжди пам’ятала, що перед тим, як піти у інший світ свекруха залишившись зі мною наодинці, попросила:
— Сину ніколи ні про що не розповідай.
Виходить, що свекруха все знала і мовчала? Бідна, як же їй було не просто!
Що ж, я покарана за все, і прощення мені немає. Залишається тільки молитися за свою грішну душу. Навіщо я тоді піддалася цьому?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
