Сюрприз вдався на славу, бо мене явно ніхто не очікував. Поважні гості дивились на мене в усі очі, син вискочив прожогом із квартири, навіть перевзутись забув, а от чоловік радий би був крізь землю піти. “А як ти мав одружуватись?” – запитує у нього “тест” майбутній дивлячись на мене.
Коли я їхала на заробітки, чоловік проводжав мене зі сльозами на очах. Тоді вони із сином махали мені і просили повертатись скоріше. Ми всі не хотіли розлучатись, але ситуація була критичною і кожен розумів, що я повинна туди поїхати.
Не від доброго життя мене у світ понесло, не від ситості і бажання надлишку. Свекруха моя мала недугу і ми все, що у нас було витратили за п’ять років, доки вона за життя боролась, а потім ще й в мінус зайшли. Тож коли її не стало, я мусила їхати на заробітки.
Міг би й чоловік, але він єдиний у нашій сім’ї працював офіційно, а я ж ніби як і без діла лишилась, бо свекрухи вже живої не було, а на колишню роботу мене не брали. Тож пояснивши усе сину, я подалась на рік, аби з боргів виборсатись.
Ну, роком, звісно не скінчилось, бо ж чоловік вмовив мене ще побути, аби ремонт зробити, а потім, уже було не розумно повертатись, бо я могла легко на авто зібрати, а згодом і сину на навчання саме я заввиграшки могла заробити.
За навчанням було весілля, потім я на житло для сина заробляти почала, а там і на ремонт нової хати і на авто для молодих. І все отим нагальним “треба” не було меж і кордонів. Уже й волосся сивіти почало, уже й бабусею стала, а все мусила і мусила.
Напевне, я б і досі собі там спину гнула на те вічне “треба”, якби одного дня не прокинулась із чітким відчуттям, що з мене досить. За три дні забралась і вже була в Україні через тиждень.
Приїхала уже під вечір, з вокзалу узяла таксі і не поїхала, полетіла додому. Ключ у мене свій був, тому моя поява була повністю несподіваною для всіх без вийнятку.
Я потрапила на теплий сімейний вечір. От тільки сім’я та була дуже цікавою. за столом сиділи жінка і чоловік старшого віку. Мій чоловік. син, а ще одна молода пані клопотала біля плити.
Найперше все зрозумів саме ” тесть” мого чоловіка, бо одразу запитав, а як же той мав їхню доньку під вінець вести. Молодиця коли дізналась, що я дружина свого чоловіка і що я на заробітках була, зойкнула, вибачилась і на своє виправдання сказала, що їй була інформація, ніби мене вже й на цьому світі немає:
— Від мене перший чоловік до іншої пішов. – хлипала та речі збираючи, – Я ніколи б не стала розлучницею свідомо.
Син мій втік найпершим, навіть перевзуватись не став. А чоловік стояв мов водою злитий і лиш квохкав не знаючи, що мусить казати. Гості розійшлись і чоловік кудись зник. Я залишилась у порожній квартирі.
Наступного дня чоловік прийшов з величезним букетом квітів, щось там говорив і про розлуку і про те, що нечистий поплутав його, але я не слухала – виставила зі свого дому з речами.
Коли ж набрала сина аби запитати, як довго те триває і чому він мені не розповів, почула, що наше життя, виключно наша справа і він втручатись наміру не мав:
— Давай тільки без того, аби мене вплутувати, добре? Самі розбирайтесь. Ти моя мама, а він мій тато, тож ви для мене рідні і близькі, що б не було.
Сиджу у порожній квартирі, навіть чашку до рук мною зароблену узяти не можу, бо ж з неї пила напевне, чужа мені людина. Я так старалась, аби всі все мали, аби наше життя було і комфортним і щасливим. То де ж я помилилась? Як так трапилось?
Головне зображення ілюстративне.
