fbpx
Історії з життя
Та годі тобі, Катрусю, — розсміявся Андрій. — Це я підколоти тебе хотів. Просто розповідаю тобі, як можна позбутися свого насидженого місця

Уявляєш, Катю, кого зробили начальником відділу продажів? Вову Смирницького! — Андрій переодягаючись, розповідав Каті новини зі своєї роботи.

— Вову?! Нічого собі. Та він же у вас взагалі ніякий.

— В тому то й річ. Але він завжди хотів бути начальником, просто як ти, завжди був поруч із ним, підлизувався, а заразом і компромат збирав. Та ще й зробив так, щоб з вини начальника зірвалася важлива угода. А потім зробив так, щоб цей компромат сплив прямо зараз. І раз – начальника звільнили. А зараз сезон, працювати треба, а не нових людей шукати. От Вову і назначили поки що виконуючим обов’язки, — трохи сплутано розповідав Андрій.

— Агов! Легше на поворотах! Так, я теж мріяла стати начальницею. Але, вибачте, я чудово знаюся на своїй роботі і я йшла до цієї посади чесним шляхом. І взагалі, начальником бути складно. Тільки зарплата гріє мою душу і мотивує.

— Та годі тобі, Катрусю, — розсміявся Андрій. — Це я підколоти тебе хотів. Просто розповідаю тобі, як можна позбутися свого насидженого місця. Та ще й такого бажаного. Прийде якась амбітна дівчина і.

— Давай не фантазуй, гаразд? У мене чудові підлеглі. Я з ними пройшла вогонь і воду та мідні труби. Сам знаєш, начальницею я працюю всього лише рік, а до цього 5 років працювала разом із ними.

— Ну може це тільки у нас такі корпоративні чвари. Я ось через них нікуди не лізу. Посада провідного менеджера мене цілком влаштовує та дає можливість заробляти додатково. А ти ось через свою посаду постійно на роботі. Взагалі здивований, що ти зараз поряд зі мною, думав знову я буду вечерю готувати, — Андрій зробив скривджене обличчя.

Але Катя знову розсміялася — вона вже знала, що Андрій не ображається, а просто жартує.

— А давай разом вечерю приготуємо, — запропонувала Катя.

І вони пішли на кухню.

Катя була на своєму робочому місці, коли задзвонив телефон і директор сказав:

— Катерино Миколаївно! Потрібно поговорити, зайдете до мене?

— Звичайно, Борисе Олександровичу.

— Катерино Миколаївно, я ось що подумав. У вас же у відділі Світлана йде в декрет, так?

— Йде, зітхнула Катя. – Через 6 тижнів. Я вже й заяву на підбір нової людини подала.

—От. Але ж у нас є людина, яка вам підійде. Нині вона працює в іншому відділі. Але така дівчина, яка точно все швидко освоїть. Мені вона дуже подобається. Може, переведемо її до вас?

— Чому ні? Давайте! Я її введу в курс справи, поставлю перед нею завдання узгодити кілька договорів. Якраз 4 тижні пройде. А потім Світлана їй розповість про свої обов’язки і спокійно піде в декрет.

— Ну от і домовились, — посміхнувся директор. — Значить, вже від завтра вона буде у твоєму розпорядженні.

— Серйозно? Мене переводять до іншого відділу? До Катерини Миколаївни? — Марійка не вірила своїм вухам. Адже вона з самого початку хотіла там працювати, от тільки штат був уже укомплектований.

— Так, там Світлана! Ну така, світленька з блакитними очима, маленького зросту. Вона йде в декрет, тому вирішили не брати нікого чужого, а перевести тебе, — сказала Марійці начальник відділу кадрів.

— Чудово!

— Завтра підходь тоді до Катерини Миколаївни.

Марійка летіла додому, як на крилах. Все складалося дуже вдало, як вона й хотіла, її старання помітили та оцінили.

«Так, — думала вона. — Тепер треба зарекомендувати себе, як ідеального співробітника. А далі! Ну далі розберемося».

Час летів швидко: Світлана пішла в декрет і навіть встигла народити. Марія чудово справлялася зі своєю роботою. Відділ працював злагоджено, хоч і траплялися якісь неприємні та незрозумілі ситуації: один раз важливі папери загубилися, вдруге мало не зірвалося важливе замовлення. Та начебто звична справа, але Катя чомусь нервувала. Та ще й начальниця відділу кадрів підійшла до неї якось і сказала, щоб та була обережнішою з Марією. Мовляв у попередньому відділі вона змогла позбавитися своїх конкуренток не найетичнішим способом, просто обмовивши їх.

Ну вони там звичайно ж були приятельками, а Катя спілкувалася з нею тільки по роботі. От тільки вона скоро йде у відпустку і хотіла залишити замість себе Олену, але директор сказав, щоб залишала Марійку. А от це вже точно до добра не доведе.

«Добре, — подумала Катя. — Я щось придумаю. Головне, щоб у відділі не було ніякого розбрату».

— Марійко, ходи зі мною пообідаємо, — запропонувала якось Катерина Миколаївна.

— Із задоволенням, — сказала Марійка.

Насправді, Марія була дуже задоволена. Катерина Миколаївна не підпускала її до себе, а вона хотіла знати про навколишніх людей все і навіть іноді стикала їх лобами. От і зараз вона сподівалася дізнатися про Катерину Миколаївну більше. І, як не дивно, Катерина Миколаївна надала їй таку можливість, однак розповіла не про себе, а про директора.

— Марійко, мені подобається як ти працюєш. У тебе є великий потенціал. Я хочу доручити тобі узгодити ще кілька договорів. Тоді у тебе це чудово вийшло. Ти не проти?

— Ні, не проти, — відповіла Марія, хоча звалювати на себе додаткову роботу їй не дуже хотілося.

— Я за тиждень йду у відпустку і хочу залишити тебе замість себе. Як думаєш, впораєшся?

— Спробую, — обережно сказала Марійка. Вона розуміла, що це її шанс показати всім, на що вона здатна.

А потім Катерина Миколаївна почала скаржитися на директора, лаятися на його поведінку, та й радити, як поводитися на планерках.

— Марійко, Борис Олександрович любить, коли йому надають лише хорошу інформацію та мовчать про погану. Зрозуміла?

— Зрозуміла, — кивала Марія.

Таким чином Катя проінструктувала Марійку з усіх питань. А вже за тиждень поїхала на відпочинок.

—Катерино Миколаївно, я радий, що ваша відпустка закінчилася, — сказав директор Каті. — У мене є до вас прохання.

І Борис Олександрович відвів її убік.

— Ви знаєте, я трохи погарячкував. Даремно я наполіг на тому, щоб Марія залишилася замість вас.

— А що? Щось трапилося? — Занепокоєно запитала Катя.

— Так ні, на щастя, ні, але вона так поводилася і таке говорила, а ще приховала реальний стан справ. Загалом, я зрозумів, що вона некомпетентна. Вам потрібно її звільнити. Зможете?

— Спробую.

Ближче до вечора Катя повідомила Марійці, що вище керівництво не задоволене її роботою і попросила написати заяву на звільнення за власним бажанням. Вона була готова, що Марія не захоче цього робити, але жінка взяла і написала.

— Марійко, ти справді чудовий працівник! І я тебе дуже ціную, але Борис Олександрович.

— Я розумію. Мені здається я трохи наламала дров за вашої відсутності, — пробурмотіла Марія.

— Нічого, я розберуся. Мені шкода, я справді дуже б хотіла, щоб ти залишилася, але керівництво, — Катя розвела руками.

Марійка пішла.

А Катя сиділа і думала: «Ну ось, тепер я стала, як Вова. Докотилася! Почала прибирати зі свого відділу людей, які могли скласти мені конкуренцію. Андрій би мене не зрозумів».

На якусь хвилину їй стало соромно, а потім вона згадала, як довго йшла до цієї посади і сором миттєво зник.

«Вибач, Марійко, — подумала вона. — Але я поки що не готова нікуди йти ні з цієї роботи, ні з цієї посади».

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page