Ми з чоловіком разом вже сім років. Познайомилися на роботі, зав’язався роман, який потім переріс в сімейне життя. Щоб не створювати зайвих приводів для чуток, я вирішила звільнитися. Чоловік тоді пішов на підвищення і став би моїм безпосереднім начальником, що створювало масу складнощів.
Але звільнитися я не встигла, бо з’ясувалося, що я при надії. Було вирішено залишатися на місці і допрацьовувати до декрету. Начальство пішло назустріч і дало спокійно допрацювати. Ми з чоловіком намагалися не давати зайвих приводів для розмов, працюючи на совість.
Під час декрету я зрозуміла, що не хочу повертатися на колишнє місце. Мене зацікавила зовсім інша сфера, яку я почала вдумливо вивчати. Мені казково пощастило, тому що у мене на підхваті були мама і свекруха, які мало мали за щастя повозитися з онукою. Це давало мені простір для діяльності.
Навчалася на безкоштовних курсах, які давали крихти інформації, але, як то кажуть, з миру по нитці. Я влазила в усі можливі практикуми, семінари, вебінари – все, що можна було дістати безкоштовно. Я розуміла, звичайно, що це тільки загальна інформація та рано чи пізно доведеться йти на серйозні конкретні курси, які коштують грошей, але просити у чоловіка, який фактично утримував нашу сім’ю, я соромилася.
Курси вдалося оплатити за допомогою батьків, вони подарували мені гроші на день народження, які я пустила в свою освіту. До кінця декрету я вже працювала віддалено, отримуючи зарплату, яка тільки трохи поступається моєму заробітку на основній роботі.
На колишню роботу я не вийшла. Написала заяву на звільнення і пішла у вільне плавання. Чоловік на цю тему нічого не сказав, він знав, що я не буду працювати під його керівництвом, і був згоден, що це правильно. Не треба зайвий раз давати привід для чуток в нашому “дружному” колективі.
Спочатку я працювала на фрілансі, не перестаючи вчитися, а потім влаштувалася на постійну роботу в офіс. Спочатку зарплата була відносно невеликою, але я брала підробітки, тому виходило нормально. Потім мій професіоналізм ріс, а з ним збільшувалася і зарплата.
Я поміняла кілька місць, коли розуміла, що на певному місці досягла своєї стелі, поки не прийшла на сою останню роботу. Тут мені відразу запропонували довести до розуму проект, який почала попередня працівниця, але через сімейні обставини довести до кінця не змогла.
Три місяці я майже жила на роботі, тому що потрібно було робити не з нуля, а вникати в чужу роботу, підмощуватись під уже наявні вступні. Але я змогла, проект був зданий, відмінно сприйнятий замовником, а мені запропонували місце керівника відділу. Я з радістю погодилася.
Чоловік моєму успіху радів, як мені здавалося, абсолютно щиро. Навіть звістку про підвищення зарплати сприйняв нормально, жартував, що тепер він може взагалі не працювати, тому що я отримую відчутно більше за нього. Я вважала, що він жартує, але з часом виявилося, що в кожному жарті є частка правди.
Згодом я стала помічати, що всі обов’язкові плати йдуть з мого гаманця – комуналка, продукти, одяг і все інше. Чоловік від цих витрат якось дистанціювався. Не відразу, але зараз за все плачу я.
— Та нащо тобі мої копійки, – віджартовується чоловік. – Ти у нас годувальниця, це у тебе бюджет, а у мене так, кишенькові витрати.
Але мені не смішно. Намагалася натякнути чоловікові, що йому варто якось подумати проявити ініціативу і наздоганяти мене по зарплаті, але він робить вигляд, що не розуміє. Говорили прямо – він заявив, що його все влаштовує.
Не влаштовує мене. Радилася з мамою, так вона каже, що я сама винна, звалила на себе чоловічі обов’язки із заробляння грошей, ось чоловік і відчуває себе некомфортно.
– А я винна, що він менше заробляє? Або ти пропонуєш мені кинути хорошу роботу, тому що чоловік у мене не хоче досягти більшого? Я пропонувала йому пошукати іншу роботу, де платять більше, щоб він відчував себе впевненіше, але він не хоче.
– Звичайно, не хоче. Зараз він хоч щось заробляє, а так взагалі без копійки залишиться. Жінка повинна бути слабше. Так закладено природою. Вибирай, що тобі важливіше – висока зарплата або нормальні відносини в сім’ї.
Більше я з мамою не радилася, тому що вона, як мені здається, говорить не правильно. Якби чоловікові було прикро отримувати менше мене, то він би вирішив це питання. А йому просто так зручно, жити і не напружуватися.
Не хочу тягти все на собі, а й сім’ю руйнувати не хочу. Як розмовляти з чоловіком теж не розумію. Начебто вже все сказано, але таке відчуття, що ми один одного просто не розуміємо.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
