fbpx

— Та невже покинула його? Я й не думала, що так бува. Жила ж, як пава. Усі на роботу, а вона в салон, усі додому посуд мити — а вона в спортзал чи на посиденьки. Любив же її! Аж завидки беруть

У сільському генделику сиділо дві подруги. Працюють у Кийові (як тут говорять місцеві хлопаки), а на вихідні приїжджають додому до батьків, щоб допомагати з господарством.

Дві дівчини, зовні схожі на сестер-близнючок, говорять про своє, жіноче. На столі — пляшка напівсолодкого білого. На закуску — сухарі з часником та сушений кальмар, розгорнутий з упаковки.

За матеріалами – “Порадниця”.

— Так, а чого вони розійшлися? — запитує одна в іншої.

— Та кинула його. Й пішла собі.

— Та невже? Я й не думала, що так бува. Жила ж, як пава. Усі на роботу, а вона в салон, усі додому посуд мити — а вона в спортзал чи на посиденьки. Любив же її! Аж завидки беруть.

— Та ти далі послухай. Вона ж до іншого пішла. Зустрічалася з ними паралельно. А той, другий… Ти не повіриш, він же — нуль повний. Ні роботи, ні грошей, ні обаянія — нічого. Боргів, як бліх. У батьків десь гроші тягне. А обманює ж як! Вона вірить. Я їй кажу: «Настю, чи ти зовсім обезуміла, що свого багатого нареченого кинула?»

— А вона що?

— Дивиться на мене здивованими очима й каже: «Люблю Максима». Хай йому пек!

— За що ж любити?

— Хтозна. Ще кажуть, що він колишню дівчину поколочував.

— Ти сказала про це Насті?

— Та що там говорити! Відповідає: «То все плітки. Я вірю Максиму. Він — моє серце».

— Ну й немудра твоя Настя. Вибач, що так кажу.

— А чи то я не знаю!

— І чого ж їм не вистачає, тим жінкам?

На цих словах і пішли собі. Спати пора, бо завтра вставати на електричку до Кийова на 4.45.

Тим часом дядько Микола, який сидів у кутку і слухав цю жіночу балаканину, підніс до рота ще одну чарчину і сказав вголос: «Цим жінкам — і сільським, і кийовським — треба драма. Скучно живеться їм, бачте. І нічого з цим не поробиш. Скіко б не любив — однаково піде. І мєха, і шелка, а полюбить босяка. Зрозуміти жіноче серце неможливо».

Тільки оту філософію дядька Миколи ніхто не почув. Тільки кицька, яка тинялася між стільцями сільського генделика.

Автор – Наталія АНТОНЮК.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page