Та я просто мусила подивитися на кого мене той святенник проміняв! Як до мене, то ні-ні, бо лиш дружини не стало, що люди подумають. А тут навіть на чуже село поперся, лиш би не говорили

Дивлюся, а вони за ручку, немов ті голубки. Я сама не своя стояла.

А ви б так не почувалися, якби рік часу на нього витратили, а тут такий результат? Чи я задарма кукувала коло його дружини та годувала, та перестеляла? А ця просто так собі чоловіка отримає!

Знала я Ольгу змалку і ми товаришували, але потім доля нас в різні сторони розвела.

Я відновила з нею стосунки, коли після важкого розлучення вернулася додому, звичайно, не з медом було, бо сорок вісім років, діти вже самі по собі, а чоловік захотів нового життя. квартира була його, тому я не мала куди дітися, лиш їхати додому. Все життя я ніде не працювала, чоловік забезпечував поки були малі діти, а далі якось так повелося, що я вже біля дому та їм догоджаю. Вгодила так вгодила.

Думала, що просто віддихаюся вдома, а там почну все з початку, буду шукати якусь роботу і так між іншим аби розпитати як тут в селі ведеться я й зайшла до Ольги. Зайшла і очі свої забула – всюди лад, чистота і достаток. Чоловік біля неї пилинки здуває, діти з онуками відвідують, всі не набудуться біля Ольги. Вона завжди була така, м’яка аби не сказати гірше.

І ось так ми побалакали і вона мені зізналася, що всі так біля неї, бо вона нездужає і прогнозів втішних нема. я їй поспівчувала і пішла додому.

А вдома вже я собі подумала геть інше – якщо Ольга на ладан дише, то я можу її легко замінити. Вона мені геть не суперниця, бо я завжди була за неї вродливіша, а тепер тим більше. А як я добре біля неї постараюся, то вона сама мені свого чоловіка передасть у руки!

Не треба казати, що я вчинила підступно, бо я чесно дуже добре Ольгу гляділа. Ніхто з рідних стільки біля неї не був, як я. Вона мені надякуватися не могла!

– Алло, як я тобі вдячна, що ти це робиш, що мій Сергій не бачить того, бо я б геть себе незручно почувала. Дякую тобі!

Ось так вона мені казала і було за що дякувати! В останні дні вона вже й не вставала і я її і мила, і витирала, і годувала з ложечки…

Сергій мені пропонував гроші, але я відмовилася, бо я чекала геть іншої відплати. Так, кожна праця має винагороджуватися і не треба казати, що щось має бути безкорисне. Безкорисне не цінується!

Я допомагала справити сорок днів, вже орієнтувалася в його хаті, як у своїй, він на мене дуже покладався і я вирішила, що пора сказати те, що я хочу.

– Сергію, тут така справа… Ольга мене просила аби я з тобою була і в усьому тобі допомагала. Знаю, що ти ні про кого не думаєш, але я готова зробити це для своєї подруги, щоб її душа була спокійна.

А він ні.

– Я не думаю ні про яку жінку і я тобі дякую за все, але більше я не потребую твоєї допомоги.

Ви уявляєте як мені було? Я стільки сил витратила, а мені така подяка.

Я тоді вирішила зайти з іншого боку: розказала в магазині, що Сергій мені проходу не дає, а за Ольгою й року нема.

– Не знаю, що й робити, але то якось геть не по-людськи, – казала я охочим, а ті вже свою справу зробили і стали люди в селі говорити, що Сергій має на мені женитися.

І що ви думаєте він зробив? Сховався від людського осуду в сусідньому селі в цієї молодиці! Там якась однокласниця чи що і вже так, що буде женитися і про це всі говорять.

То є справедливість? Думаю, що ви так само б почувалися на моєму місці, хіба ні?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page