anna
— Галино Петрівно, ви серйозно вважаєте, що я маю кинути свій відпочинок і бігати за вами весь тиждень? — запитала я спокійно, тримаючи телефон на відстані від вуха,
— Ганно Петрівно, — голос Олени пролунав тихо, але з такою холодною впевненістю, що повітря навколо ніби загусло, — я приїхала на цю дачу не для того, щоб
— Що ти робиш? — голос Тараса, втомлений після робочого дня, пролунав у передпокої, коли я стояла в спальні, схилившись над нашою старою синьою валізою. Я чула, як
Я завжди вважала себе хорошою матір’ю. Мій Олег — мій скарб, єдиний син, якого я ростила сама після того, як чоловік пішов, коли йому було лише п’ять. Я
— П’ять тисяч, Олю. Усього п’ять. Мені до вечора треба, край, — голос Тараса, молодшого брата мого чоловіка Романа, звучав не як прохання, а як ультиматум. Він стояв,
— Мама мені дзвонила. Чому ти не дала їй грошей? — голос Богдана був різким, як лезо, і пронизував тишу нашої маленької кухні. Він стояв у дверях, не
— Ти серйозно, Світлано? Ти зараз просто візьмеш і викинеш мою сестру з дітьми на вулицю? — голос Олега різав повітря, як лезо. Він стояв посеред передпокою, тримаючи
— Олено, я не жартую. Або ти зараз же віддаєш приймаєш мої умови, або я йду. Назавжди. З мамою. Вибирай. Голос Олега тремтів від напруги, але в ньому
— Ти серйозно, Олеже? — мій голос тремтів, коли я тримала телефон так міцно, що пальці побіліли. — Ти справді хочеш, щоб я більше не бачила своїх онуків?
— Ти що, серйозно? — голос Олега гримів, як грім перед бурею, заповнюючи нашу тісну вітальню. Його очі палали, а руки тремтіли. — Ти взяла і зробила це