anna

Я завжди вірила, що сім’я — це єдине місце, де немає «твого» чи «мого». Усе спільне, усе для рідних. Мій Назарчик, мій син, — він для мене весь

Я й не почула, як до квартири хтось увійшов. Тішилась новою сковорідкою гриль, дивилась як підсмажується м’яце і наспівувала собі під носа щось. Життя попри всі негаразди було

— Поїси сам, у холодильнику все є. І не забудь полити квіти! — Я застебнула валізу й глянула на чоловіка. — Подзвоню, як приземлюся! — Звісно, усе буде

— Ти подиви, яка то є краса? – сплеснула руками свекруха. – Звідки таке чудо? Дорого напевно? — Чоловік подарував це минулого тижня, — я зніяковіла від компліменту

— Знову ці двері незамкнені! — пробурмотіла я, штовхаючи вхідні двері своєї квартири. — Дивно. Він же мав повернутися тільки за годину. Я ввійшла в передпокій, скинула туфлі

Я влетіла до квартири, не знімаючи пальта, з очима, що горіли від радості: «Слухай, мене підвищили!» Після двох років невтомної праці я стала старшим спеціалістом із маркетингу. Нова

— Ігоре, чому ти питаєш мою думку, якщо вже все вирішив? — мій голос тремтить від образи. — Я лише вирішив, що погоджуся на цю роботу, Марино, —

— Ігоре, хто пише тобі посеред ночі? — мій голос тремтить від напруги, бо ж це не вперше. — Марино, звідки це в тебе? — його очі, сповнені

— Ігоре, ти бачив мої нові малюнки? — із захватом питаю я, сідаючи поруч на диван, а серце тремтить від передчуття його реакції. — Марино, знову одне і

— Олеже, ти серйозно зібрався тікати на вихідні з друзями, коли я при надії і ми ледве зводимо кінці з кінцями? — мій голос тремтить від образи, бо