anna
Мамо, а де ж кульки? І де всі діти, про яких ти казала? — мій молодший син, Сашко, розгублено смикав мене за край сукні, оглядаючи напівтемний коридор. Господиня
Сонце ледь торкалося верхівок старих яблунь, коли Світлана зупинилася біля моїх воріт. Вона тримала на руках маленького Максима, який зосереджено гриз скоринку хліба. На її обличчі блукала якась
Ми вже майже підійшли до хвіртки нашого обійстя, коли побачили на сусідньому ганку усміхнене обличчя Петровича. Мій давній сусід і вічний суперник у всьому, що стосується лісових дарів,
— Наталю, я не розумію, — я розгублено крутила в руках келих, дивлячись на подругу. — Ви ж були ідеальною парою. Фотосесії, спільні подорожі, він на тебе дивився
Ми сиділи в невеликому затишному кафе, де аромат свіжої випічки зазвичай піднімав настрій. Але не цього разу. Напроти мене сиділа Мар’яна, і її вигляд випромінював цілковиту розгубленість. Вона
Ми стояли на сходовому майданчику, якраз між нашими дверима, що дивилися одна на одну, немов два різні світи. Оксана, як завжди, виглядала так, ніби щойно зійшла з обкладинки
— Артеме, ти з глузду з’їхав? Це не іграшка, яку можна повернути в магазин, якщо набридне! — Аліса стояла на порозі, її обличчя пашіло від обурення, а голос
— Грицю, зупини цей віз! — прохрипів експедитор, потираючи обличчя. — Зараз цей міський розумник розповість мені, як треба жити. Ану, виходь, герой у лінзах! Водитель вантажівки, мовчки
— Олено, ти що робиш? Невже тобі обов’язково потрібно саме зараз влаштовувати сцену через шматок піци? Хлопець уже наївся там з друзями, а ти знову дозволяєш йому брати
Я стояла на кухні своєї маленької квартири в Італії, тримаючи телефон біля вуха. Голос Олени, моєї колишньої невістки, лунав різко й упевнено. — Маріє, ти знову надіслала ці