anna

Я влетіла в номер готелю, як ураган, тримаючи телефон у руці, готова зафіксувати все на відео. Соломія стояла біля вікна, спиною до дверей, у тій яскравій сукні з

— Вибач, Оксано, але після того, як мене не стане цю квартиру тобі доведеться звільнити, — сказав мені чоловік Петро, дивлячись прямо в очі з якимось спокоєм, ніби

— Чого та жінка на тебе так дивиться? – мовив мій чоловік здивовано. – та й ти аж зблідла. Хто вона? Я відірвалася від її погляду, що пронизував

— Олена, це справді ти? — голос жінки на порозі тремтів, ніби від хвилювання, яке накопичувалося роками. Вона стояла там, у напівтемряві коридору, з маленькою валізкою в руках,

— Оксана, будь ласка, послухай мене. — Андрій стояв у дверях кухні, його голос звучав тихо, але в ньому відчувалася напруга. Я дивилася на нього, тримаючи в руках

Я сиділа за кухонним столом, розбираючи старі дитячі речі Марійки. Вона так швидко росла, що половина одягу вже була замала. Час линув, наче пісок крізь пальці, залишаючи лише

Я почула її голос з кухні, коли повернулася по забуту картку. Галина Петрівна говорила по телефону, і тон її був таким таким зверхнім, ніби вона розповідала про щось

Я стояла на кухні, тримаючи телефон, а пальці тремтіли від обурення. Щойно я побачила в соціальних мережах фото, де мій наречений Андрій весело танцює на вечірці з моєю

— Оксана, тобі потрібно з’їхати. Негайно. — Галина Петрівна, ви серйозно? Андрій пішов лише тиждень тому… Я стояла на кухні, тримаючи в руках ганчірку, якою щойно витирала стіл.

— Ой, ну отже. Ваша машина. Вона не підлягає ремонту. — пробурмотів Сергій, опустивши очі додолу, ніби йому було соромно дивитися на нас. Я відчула, як усе всередині