anna

– Мамо, ви з татом не могли б позичити мені трохи грошей? – запитала я, сідаючи за кухонний стіл і крутячи в руках сільничку. Мама поставила тарілку, яку

Я стояла в коридорі нашої квартири, тримаючи в руках валізу, землі не відчуваючи під ногами. Сергій дивився на мене ображено і трішки розгубено. – Ти справді збираєшся поїхати

— Маріє Іванівно, я дуже ціную вашу думку, але ми з Дмитром маємо право на власне життя. Ми не хочемо, щоб ви постійно втручалися в наші рішення, —

— Андрію, що ти кажеш? Це жарт? — я ледь вимовила слова, відчуваючи, як весь світ навколо мене ніби звузився до його обличчя, а кімната наповнилася важким, задушливим

— Іро, ти чого так реагуєш? — вигукнула моя сестра Катерина, підхопившись з дивана і розмахуючи руками. — Це ж для дітей було! Невже ти проти того, щоб

─ Ти мене забезпечуєш? ─ запитала я, намагаючись стримати тремтіння в голосі. ─ А холодильник порожній, і це твоє забезпечення? ─ Треба було сказати, що купити, ─ відповів

— Оленко, тут така справа. — Андрій нервно барабанив пальцями по столу, уникаючи мого погляду. — Яка мені різниця, що твоїй матері тепер ніде жити? У нас її

— Оксана, ти куди? Стій, не роби дурниць! — бігла Наталя, намагаючись вхопити мене за руку, коли я влетіла до її квартири. Я стояла посеред кімнати, ледь подих

— Що це за чоловічий голос у тебе там лунає? — запитала мама суворо, ніби мені було шістнадцять, а не тридцять два. — Просто фільм дивлюся. Мамо, що

— Андрію, я більше не витримаю цього! — вигукнула я, відчуваючи, як голос тремтить від напруги. Ми стояли на вулиці, сонце вже сідало, а навколо снували перехожі, не