anna

Олена стояла біля вікна своєї невеликої квартири на Подолі, протираючи пил з старовинної дерев’яної полиці, де тримала улюблені книги — від Франка до сучасних українських авторок. За вікном

У Києві, на тихій вулиці в Солом’янському районі, де старі каштани шелестять листям, стояла дев’ятиповерхівка з облупленими балконами. На сьомому поверсі жила Ольга з Андрієм. Квартира була не

— Андрію, як ти міг так зі мною вчинити? Я все чула. Ти був там, у кабінеті, з іншою… — А чого ти чекала, Ольго? Ти ж знаєш,

— Дмитре, сідай. Нам треба поговорити. Серйозно. Він стояв у дверях кухні з пляшкою води в руці, ще не встиг переодягнутися після роботи. Я сиділа на дивані, ноги

— Валентино Петрівно, досить! — мій голос тремтів, але я не відступала. — Якщо вам не подобається, як я готую, беріть каструлі й робіть усе сама. Це моя

«Ольго Іванівно, а ви ніколи не думали повернутися до роботи? Хоч бодай на пів ставки?» — запитала я тихо, але чітко, відчуваючи, як у кухні раптом стало зовсім

— Андрію, ріжь швидше! Не бачиш, я тут тримаюся останньої сили! — голос Галини Петрівни тремтів, хоч вона намагалася звучати наказово, як завжди. — Мамо, тримайся спокійно, я

— Ти справді зараз це питаєш? — я завмерла посеред кухні з чашкою в руках, дивлячись на Андрія. Він стояв біля столу, тримаючи в руці роздруковані підтвердження замовлень

— Маріє, ти справді вважаєш, що можеш так зі мною розмовляти? — голос Віктора тремтів від напруги, очі дивилися прямо, ніби шукали в мені хоч краплю провини. —