anna
– Мамо, ти знову скасуєш свої плани через нас? – голос сина в телефоні звучав здивовано, але з ноткою роздратування. – Звичайно, скасую, – відповіла я спокійно, хоча
— Сергію, ти серйозно? — я відчула, як голос мій тремтить, хоча намагалася триматися спокійно. Ми сиділи на кухні, вечір був тихий, за вікном шелестів дощ. — Ти
Ось та розмова, яка досі лунає в моїй голові, ніби вчора була. Ми сиділи на кухні в Андрієвій квартирі його мами відразу після весілля – ще медовий місяць
— Ти хоч розумієш, що ти робиш? — голос моєї матері дзвенів від роздратування, хоча вона навіть не дивилася на мене, а лише нервово перебирала край своєї дорогої
— Люба, ти бачила, хто на під’їзді? — почула я голос чоловіка з передпокою. — Тільки не кажи, що знову… — я втомлено опустила ополоник у каструлю, відчуваючи,
— Ви не виставите нас звідси, чуєте? — жінка стояла в дверному отворі, міцно притискаючи до себе двох маленьких хлопчиків. Її голос тремтів, але в очах світилася відчайдушна
— Ти розумієш, що це просто ілюзія безпеки? — голос Марини звучав різко, вона нервово розмішувала цукор у чашці, хоча кава вже давно охолола. — Сьогодні він надсилає
— Мамо, ти просто зайди… — голос Олега у слухавці був настільки тихим і неживим, що я миттєво відклала всі справи. — Двері відчинені. Коли я переступила поріг
— Тобто твоя матір серйозно вважає, що я маю платити їй за кожен місяць, проведений у цій оселі? — Андрій стояв посеред вітальні, розгублено дивлячись на мене. —
— Андрію, подивися на мене! Я розмовляю з тобою вже десять хвилин, а ти навіть голови не підняв! — я відчувала, як моє терпіння розсипається на дрібні друзки,