anna

— Знаєш, Артеме, — промовила моя мати, заглядаючи в прочинені двері душової, де мій чоловік саме намагався впоратися з піною на обличчі, — цей верстат занадто грубий для

— То ти вважаєш, що маєш право розкидатися коштами мого сина на чужих людей?! — голос свекрухи тремтів від обурення, коли я тільки-но переступила поріг. — Маргарито Степанівно,

— Ти ж розумієш, що з моїми статками я навряд чи зможу вам суттєво допомагати, — Максим стояв у дверях, тримаючи в руках дві важкі валізи. Його погляд

— Ти розумієш, що це звучить як вимога, а не як прохання? — я повільно поставила горнятку з чаєм на стіл, відчуваючи, як приємне вечірнє тепло в кімнаті

— Тетяно, ось тобі реманент у сараї, знайдеш сапу. Треба вичистити всі грядки за хатою до блиску. А якщо впораєшся раніше, то спустися в погріб, придумай щось на

— Сашо, оскільки ми вирішили, що тепер будемо жити як одна сім’я, нам варто обговорити приземлені, але важливі речі. Наприклад, наш спільний побут і витрати, — я намагалася

— Ти справді вважаєш, що твої креслення вартують більше, ніж гаряча вечеря для чоловіка? — Олексій стояв у дверях кухні, зневажливо дивлячись на мій ноутбук, затиснутий між дитячою

— Мамо, ти не розумієш, він просто стояв і мовчав! — голос Наталі тремтів від образи, а очі, почервонілі від безсонної ночі, знову наповнилися вологою. — Його мати

— Ви справді вірите, що впораєтеся тут самі з двома малими? — Костянтин, чоловік із міцними, звичними до праці руками, зняв кепку і витер чоло. Його погляд ковзав

— Мар’яно, ти знову бліда, як крейда. І цей запах кави… тебе від нього буквально вивертає, — Катя примружила очі, спостерігаючи, як я вкотре відштовхую від себе горнятко.