nat

Є такі хороші, відповідальні, добрі люди, які всім готові допомогти і всіх підтримати. Такі чесні і турботливі, клопітливі, совісні. Ось така жінка з гіпервідповідальністю звернула увагу на сумний

Коридор селищної пoлiклініки ближче до закінчення робочого дня наповнився тишею. Лише з-за дверей кабінету з табличкою «Пeдіатр» було чути жіночі голоси. А ще звідти доносилися такі смачні пахощі,

— Даньку, бачиш он того чоловіка в рожевій сорочці? Біля Олегової баби стоїть, майже навпроти нас, — пошепки звернулася до товариша Надя. — То мій батько… — Нічого

Село, сповнене великодньої радості, красувалося в пишноквітті садів. Дерева у біленьких спідничках, прибрані подвір’я, блискучі шибки в причепурених оселях — так буває лише перед Великоднем. Софія любила це

Великий, повний місяць повільно пливе безхмарим небом. Хоч уже й за північ, але видно як вдень. Я йду не сама, нас декілька чоловік, але мені чомусь стpашно. Завжди.

Срібне муліне дощу Іноді прожите здавалося Лідії чимось зовсім нереальним. Здавалося, треба лише випростатися – і цей тягаp, що тиснув на неї, впаде, і вона знову розправить руки,

У неділю вранці Тетяна пішла на кухню, але замість того, щоб поставити грітись чайник, застигла на порозі й кілька хвилин захоплено дивилась на підвіконня. Вже майже тиждень стояв

Життя — буревій. Він інколи кидає так, що, здається, підвестися несила, а за мить уже підносить до небес… Один сон Ярині сниться вже 24 роки: час від часу

— Донцю, принеси мені води… — кволим голосом попросила стара Катерина. Ліда, було, хотіла сказати, що вранці викрутила повне відро, але бабуся спинила її жестом: — Знаю, дякую.

Закінчувався осінній навчальний семестр. Від зимових канікул мене віддаляв один іспит. І вирішив я піти розвіятися в Стрийський парк, про який усі розповідали, а я його ще не