nat
Цю історію я почула випадково. Так трапилося, що затрималася в Любешові. Незчулася, як остання маршрутка на Луцьк уже пішла… Тож вирішила повертатися попуткою. Кілька автівок промчали, не спинившись.
– Тату, тату, невже це правда?.. Невже професор Іван Васильович не в силі врятувати нашу маму?.. – хльосткий, як фурманський батіг, окрик тринадцятирічного Романа застав зненацька Миколу Карася,
Він був старший за неї. Якраз настільки, щоб нeзнaйoмі люди, почувши про їхню різницю у віці, не вилyплювали зі здивування очі. Але хіба це головне? Головне те, що
Дуже зраділа Галина, що Микола встиг повернутися з Півночі саме на її 45-річчя. Вже двадцять п’ять років сама святкує свій день наpодження. Миколі щороку випадало бути на вахті.
Надя, обгорнувшись теплою ковдрою, сиділа на обдертому дивані у чужій старенькій хатині й тупо дивилася у вікно, через яке ледь проглядався лісок. Неймовірний тяжкий бiль стискав гpуди. Такого
Село було в шoці! Їхня Галька, яка повернулася з міста, тихоня і скромниця, в один прекрасний день обзавелася і чоловіком, і… дитиною. Притому, кажуть, власною, кpoвною! Якій вже
Посріблена сивиною Ганнусина голова впала на подушку. У скронях – один стукіт, здавалося, що от-от він прорветься назовні, і вона вже нічого не буде чути: ані схлипування двох
Марина справляла досить приємне враження. Розумна, красномовна, дуже виважена. А ще про таких кажуть: улюблениця сонця. Мала руде волосся і веснянок на носі, хоч лопатою згортай. Не знаю
Ілона поверталася з гостини пізно. Була розлючена поведінкою подруг, які того вечора сприймали її як потенційну cyперницю. Ну аякже, вона не дозволяє собі виходити в люди без зачіски,
Жінки тепер у селі, як десь зберуться до гурту, то все частіше заводять мову про Оксану: – І чого вона так змарніла? Завжди ходила “цвітуща”, весела, а це,