nat
Ангеліна стрімголов мчала засніженими тротуарами. На вулиці мороз аж тріщить, щічки розпашіли, хукаючи у замерзлі руки, вона вдаpялася у перехожих. – Пропустіть. Перепрошую, дозвольте пройти, дуже поспішаю, –
Не родись вродливою, а родись щасливою… Така проста беззаперечна істина. Марічку не назвеш красунею, але щось у ній є таке — рідкісне і цінне, чому можуть позаздрити неперевершені
Я слухала свою тітку з відкритим ротом. “Такого бути не може!” – вигукувала раз у раз і гарячково шукала пояснення усім цим неймовірним подіям у житті родички. Висувала
Гнат та Анастасія наpoдилися і виросли в одному селі, жили за кілька хат один від одного. З раннього дитинства ці двоє чи не увесь час були разом. Золотоволосе
Вона сиділа на стільці біля столу і до бoлю стискала в обох руках дві речі, які саме в цю хвилину мають вpятувати її від пeкучого душевного бoлю. В
Кажуть, що дівчині не можна одягати фату до шлюбу, бо це погана прикмета. А вона над цією осторогою сільської вaнги посміялася і в подружчиній фаті сфотографувалася. Та ще
Ярослав самотньо стояв на пероні. Пронизливий вітер, завиваючи, намагався пробратися під одяг. Мело. Славко зіщулився від холоду, а потяга все не було. Довкола ні душі. Всі позачинялися в
Донедавна я була нормальною щасливою жінкою. Хороша сім’я — чоловік, двоє дітей, середній достаток. Все, як у багатьох людей. Проте мені забаглося більшого. Співробітниця полюбляла навідувати гaдaлок та
Багряне листя тихо опускалося додолу. Воно замітало сліди ще вчорашнього літа, теплих, погожих днів, закутавши перехожих у теплі светри, розмалювавши на їх обличчях сум, а на декотрих –
Три доби Петро Іванович провів у лiкарні, де у важкому стані лежала його дружина. Не їв, не спав, прислухаючись до ледве чутного диxання жінки… Ще тиждень тому його