— Іди прибери у Віки, — буденно кинула Ніна Іванівна. — Вона вчора готувалася до екзамену, там на підлозі папери, горнята. Тобі ж не важко, ти все одно вдома сидиш.
Леся зосереджено протирала посуд. Хоч склянки вже блищали чистотою, але вона й далі продовжувала терти. З голови не виходила розмова, вірніше, монолог свекрухи: — У нас у родині,
Вадим повернувся пізно, Світлана вже спала, на столі так і стояла тарілка з супом, який вона не прибрала. Він вилив його і помив тарілку
Вадим сидів на кухні, розглядаючи тріщину на кахлі біля раковини. Він чекав на обід. Світлана стояла до нього спиною і так само кристально розглядала решітку витяжки. Вони давно
— Ігор сказав, що любить мене, — продовжувала дівчина, відчувши якусь перевагу. — Ви, мабуть, його родичка?
Вікторія дивилася вікно автобуса, як повз пропливають одноманітні бетонні паркани та гаражні кооперативи і зарослі узбіччя. Пейзажі України. У сумці лежали подарунки: дорогий годинник для Ігоря, кросівки для
— Жанно, ну будь дорослою. Це розвалюха. Кому вона потрібна? Але земля там зараз росте в ціні, бо місто розширюється. За ділянку можна виторгувати нормальні гроші. Навіщо вона тобі? Ти туди їздиш раз на пів року вікна фарбувати.
Жанна стояла біля вікна орендованої квартири й дивилася, як дощ розмиває пил на склі. На кухні Олег рахував щось на калькуляторі, клацання кнопок було єдиним звуком у кімнаті.
— Ти якась дивна сьогодні, — Олег зайшов на кухню. — Роздратована. Може, досить уже цих демонстрацій? Звільнилася — і добре. Приготуй щось нормальне, я зголоднів.
На столі у директора лежала заява. Вікно було прочинене, і кутик паперу злегка підіймався від протягу. Вікторія стояла навпроти, склавши руки. Вона не дивилася на начальника, її погляд
— Навіщо нам той штамп, Ір? — казав він щоразу, коли розмова заходила про ЗАГС. — Подивись на мого брата. Живуть двадцять років без папірців, дітей виростили. А он сусіди розписалися — і через рік зі скандалом майно ділять. Тобі що, печатка важливіша за мої почуття?
Авторинок гудів, як розтривожений вулик. Запахи розігрітого асфальту та мастила змішувалися у важкий коктейль. Ірина вже сто разів пошкодувала, що пішла з чоловіком. Він їй описував це місце
— Мамо, тато купив собі новий телефон, — прошепотіла якось Вікторія, коли ми розмовляли самі. — Дорогий такий. А мені сказав, що на кросівки грошей немає, бо ти мало прислала.
Я дивилася у вікно автобуса «Київ — Прага» і відчувала лише глуху втому. Позаду залишилася двокімнатна хрущовка в панельці на околиці, де на кухні вічно пахло сирістю і
— Я старався, вибирав, а вона навіть «дякую» не сказала нормально. Виховувати треба дитину, Надю. Повага до подарунків — це основа.
Надя стояла біля вікна й спостерігала, як важкі краплі дощу б’ють по підвіконню. На кухні закипав чайник, видаючи монотонний свист. У дитячій кімнаті було тихо — мала Поліна
— Жанно, а квартира, в якій ти зараз мешкаєш, — це твоя власна? Ти її на себе оформила? Він запитав це так буденно, ніби цікавився прогнозом погоди. Я на мить завагалася, тримаючи келих у руці.
Я поправила комірець своєї вовняної сукні й глянула у вікно ресторану. Вечірнє місто дихало вогкою прохолодою, але всередині було тепло, пахло смаженим м’ясом і трохи прянощами. Навпроти мене
Прийшлося продати дачу, а все через мій язик. Не втерпіла. Невістка вкотре завела свою платівку про те, що світ великий, люди в ньому відпочивають якось по-іншому — красиво, з коктейлями біля басейнів, а я ніби світла білого не бачу, бо все життя в землю дивлюся
Прийшлося продати дачу, а все через мій язик. Не втерпіла. Невістка вкотре завела свою платівку про те, що світ великий, люди в ньому відпочивають якось по-іншому — красиво,

You cannot copy content of this page