Прийшлося продати дачу, а все через мій язик. Не втерпіла. Невістка вкотре завела свою платівку про те, що світ великий, люди в ньому відпочивають якось по-іншому — красиво, з коктейлями біля басейнів, а я ніби світла білого не бачу, бо все життя в землю дивлюся
Прийшлося продати дачу, а все через мій язик. Не втерпіла. Невістка вкотре завела свою платівку про те, що світ великий, люди в ньому відпочивають якось по-іншому — красиво,
Коли я нарешті звільнилася, на екрані було двадцять два пропущені. Двадцять два. Це вже рекорд навіть для неї. — Артеме, заїдь за малим у садочок, — швидко набрала я чоловіка. — Заскочу до мами, вона там з розуму сходить.
Це була звичайна середа, коли телефон на робочому столі почав вібрувати так несамовито, ніби трапився землетрус. На екрані світилося «Мама». Я глянула на двері кабінету шефа й скинула
— Ти жартуєш? — Стас випрямився. — Ти дзвониш мені на роботу, питаєш, коли я буду, а сама в цей час замовляєш якогось лівого чоловіка до нас додому? Тобі не здається, що це занадто?
Стас скинув рюкзак з інструментами прямо в передпокої. Плече тягнуло від важкого перфоратора, а в роті пересохло. Він ще не встиг роззутися, як почув голос дружини з кухні.
— Олексій казав, ви в працювали за кордоном? — запитала вона, не піднімаючи очей. Я закашлялася. Моя маленька таємниця не мала отак вилізти перед матір’ю коханого чоловіка через такий короткий термін.
Це була субота, рівно чотири місяці нашої з Олексієм історії. Він заїхав за мною трохи пізніше, ніж домовлялися. Я чекала біля під’їзду, роздивляючись свої туфлі на низьких підборах.
– Мамо, я тебе прошу, не позор мене! Ти себе в дзеркало бачила? Вималювана, як на карнавал. Ще тільки леопардових лосінів не вистачає для повної картини, – Олег кинув ключі на тумбочку в передпокої, навіть не роззуваючись.
– Мамо, я тебе прошу, не позор мене! Ти себе в дзеркало бачила? Вималювана, як на карнавал. Ще тільки леопардових лосінів не вистачає для повної картини, – Олег
— Слухай сюди, ти, бездушна жінко! — одразу заверещав у слухавку жіночий голос, переходячи на ультразвук. — Я такого хамства за всі свої сорок п’ять років не бачила! Ти хоч розумієш, що ти накоїла? Ти людині життя зламала!
Вечір починався надто спокійно. Я налила собі чаю, розгорнула книжку і нарешті відчула, як денна метушня відступає. Але тишу розірвав різкий звук мобільного. На екрані світився незнайомий номер.
— То йди, — спокійно сказала сестра. — Збирай сумку і йди до своєї Юлі. Тільки хату лиши синові. І машину. Йди в чому є. Любов же головне, правда? Побачимо, на скільки її вистачить у чужій хаті без копійки.
Андрій прийшов до старшої сестри Оксани пізно ввечері, коли на вулиці вже западала густа синя пітьма. Він не роздягався, сів на краєчок табуретки біля порога, крутячи в руках
Коли я повернулася, в будинку було світло. Я здивувалася, бо ключі були тільки в Олексія. Заходжу — а він сидить на кухні. Вигляд у нього був…
Напевно, кожному свій час приходить задуматися, чи правильно він живе. Я зараз часто сиджу на веранді, дивлюся на старий сад, який ми з Іваном садили ще тридцять років
Цікавість, ця невблаганна жіноча цікавість, не давала мені спокою. Я відчувала шкірою: той, хто писав мені цілий місяць, існує. І це точно не був той грубіян
Кажуть, що в сорок років жінка стає або занадто цинічною, або занадто мудрою, щоб вірити в казки. Я ж вірила, що нарешті моя казка має початися з принцом,
Телефон задзвонив у суботу ввечері. Номер був незнайомий. – Алло. Це Олег, – голос хлопця дрижав. – Ви давали номер.
Віктор Сергійович дивився у вікно на голі лютневі дерева. Позаду залишився об’єкт – чергова бетонна коробка, яка мала приносити гроші, хоча гроші давно перестали дарувати відчуття перемоги. –

You cannot copy content of this page