Познайомилися з невісткою і бачила я вже тоді, що вона не до життя, але ж син закоханий та й вона вже від нього дитину чекає. Що вже поробиш
Як тій матері бути, коли ти все життя ростиш синочка, лелієш його, чекаєш, що створить родину та буде довго і щасливо жити, тішитиме внуками. А мати буде помагати
Пробач мого сина, — каялася немолода худорлява жінка, — ти ж його любила
Анна не знала, що в її коханого є інша. Вона самовіддано готувала борщі, запікала курку, пекла пиріжки. Годувала його, милувалася, як він смачно їсть, і була щаслива, мріючи
– Я думав тебе все влаштовує, а ти з тих, хто хоче закритися з дитиною в хаті і нікуди не виходити?
Я опинилася в такій ситуації, що матір треба було пробачити, щоб відпустити минуле і хоча б трохи пожити так, як живуть інші – легко і насолоджуючись кожним днем.
Прийшлося вчити Таню усього, від їсти зварити, до господарку обходити
Ольга бачила, що сусідка її запримітила і зараз важило лиш одне – чи вона з коляскою проїде швидше, зробивши вигляд, що нікого не бачить, чи сусідка таки наздожене.
– В таку родину попасти – то щастя. Ну, що тобі вартує з ним піти в кіно?
Ніч перед весіллям я дуже погано спала, мене мучили сумніви і я поділилася ними з найавторитетнішою людиною в своєму житті – мамою. – Які дурниці, – відказала мама,
Встали зранку не з тої ноги – попередили рідних
Бувало у вас таке — настрій як з-під ковдри, люди дратують, все валиться з рук. А пояснити — не можете… Ви задумувалися над тим, яке найважче випробування для
Олена знала, що до зарплати ще тиждень, а на одному молоці довго не протримаються. Якби ж сама – а вдома на неї чекали троє малюків
– Оленко, зайди. Мій у погребі був, набрав тобі картоплі. Олена звернула у двір сусідки. – Ой, дякую, тітко Лідіє, я вам обов’язково поверну. – Та з чого
Я помагаю та бачу, що люди шушукаються та поглядають на маму, я нічого не зрозуміла
Мені не подобалося те, як мій чоловік ставиться до своєї матері, стосунки між ними були напружені і я завжди намагалася йому пояснити, що мати не може не любити
«Що ти мене, Настю, не впізнаєш?», – питала колишня свекруха і кліпала очима
«Що ти мене, Настю, не впізнаєш?», – питала колишня свекруха і кліпала очима. Мені хотілося так і сказати, що не впізнаю, бо вперше бачу її усміхнену, а ми
Настя мені не невістка, а дружина мого молодшого племінника. Я в цій родині тепер за маму, вірніше вже десять років за неї
Настя розказувала і хлипала, дивилася на мене, чому я їй не співчуваю, адже он яке сталося. Тоді я вирішила їй пояснити свою реакцію: – В мене таке враження,

You cannot copy content of this page