– Та я так, просто сказати… – сусідка стишила голос і підсунулася ближче. – Твій Юра знову в Люби був. Я з автобуса йшла, то бачила, як вони на веранді сиділи, сміялися на все село. Ти б придивилася до нього, чи що.
Наталя стояла біля вікна, притиснувшись чолом до прохолодного скла, і дивилася на подвір’я. Сонце вже сідало за старий хлів, кидаючи довгі тіні на грядки з помідорами. Почувся шурхіт
Місто у нас не таке вже й велике, і сховати щось важко. Одна моя знайома колега, яка жила в тому ж районі, де розташовувався новий офіс фірми Ігоря, якось під час обіду в їдальні прямо завела зі мною розмову про його нову співробітницю
Майже десять років нашого спільного життя з Ігорем минули в постійних поїздках і безкінечному чеканні. Коли дівчата на роботі під час обідньої прерви жваво обговорювали свої домашні ремонти,
Коли Наді виповнилося п’ять років, Вікторія зібрала одну валізу, поки чоловік був на зміні, і поїхала в передмістя до нового чоловіка. Відтоді маму дівчинка бачила лише на одному чорно-білому фото в альбомі.
Коли Наді виповнилося п’ять років, Вікторія зібрала одну валізу, поки чоловік був на зміні, і поїхала в передмістя до нового чоловіка. Відтоді маму дівчинка бачила лише на одному
— Лесю, ти тільки не ображайся. Але яка різниця, з ким Василь тепер гуляє? Ну був він твоїм, а тепер мій. Хлопець же не річ, де йому краще, туди й іде.
Ми з Василем розійшлися якось зовсім чудно. Без криків, без з’ясування стосунків, просто в один день перестали вітатися. Навіть на прощання нічого не сказали одне одному, ніби й
— Я хотіла попросити тебе, Юлю, — я намагалася говорити спокійно, хоча всередині все кипіло. — Дай спокій моєму Василеві. Він же через тебе ні з ким зійтися не може. Молодші вже свої родини мають, діти ростуть, а він усе твої пороги оббиває. Ти ж знову кудись поїдеш, як тільки оклигаєш. А він чекатиме.
Я знову перемила всі горнята в серванті. Коли пальці вже нічим зайняти, починаєш терти тонкий фарфор, хоч він і так блищить. За вікном сутеніло, накрапав дрібний дощ, а
— Мамо, ну облиш ти ці баняки, — бурчав він. — Нехай Юля вчиться готувати. Ти ж ледве стоїш, знов спину схопить, будеш лежати тижнями.
Поїзд запізнювався, а дощ лупив так, що світу білого не було видно. Холодний вітер пробивав під куртку аж до кісток. На пероні зчинився справжній гармидер, люди штовхалися, кожен
— Ти дівчина розумна, але засліплена своїми планами. От скажи мені чесно, ти справді віриш Ігорю? Він мій онук, але я ж бачу, що він абсолютно не готовий до серйозних вчинків. Ти взагалі помічаєш, як він поводиться?
Я намотувала третє коло по піщаному треку, відчуваючи, як піді мною чітко й ритмично працює спина гнідого мерина. Мій кінь тримав ідеальний темп, але думками я була не
Він зачинив за собою двері, а Христина так і залишилася сидіти, дивлячись на пакет із яблуками. Жодного дзвінка від нього більше не було. Вона годинами дивилася у вікно, намагаючись зрозуміти, як людина, з якою вони ділили плани на роки наперед, могла піти за п’ять хвилин.
Христина домивала підлогу в коридорі, коли відро раптом здалося їй непідйомним. Вода хлюпнула через край, замочивши старі капці, але вона навіть не поворухнулася, щоб витерти калюжу. Тілом прокотилася
— Я йду від тебе, Наталю, — сказав він, відводячи погляд у бік облупленого підвіконня. — Людмила теж чекає на дитину від мене. Там усе серйозно, я вже прийняв рішення. Завтра подаю папери.
Двигун дорогого позашляховика затих із ледве чутним клацанням. Матвій кілька секунд просто сидів у шкіряному кріслі, не випускаючи з рук кермо, обтягнуте м’якою шкірою. Перед ним через лобове
Тоді чужий, абсолютно спокійний жіночий голос назвався Оксаною і просто поставив її перед фактом, що у них із Віктором буде дитина, тому тримати його немає жодного сенсу.
Через велике лікарняне вікно на першому поверсі було видно весь двір, залитий сірим дощовим світлом. Скло покрилося дрібними краплями, які повільно сповзали донизу, залишаючи чисті доріжки. Христина стояла

You cannot copy content of this page