– Та їй до того інституту, як пішки до столиці! Ми з батьком стільки років тримали господарство, будували все, щоб ти привів у хату дівчину з однією валізою? Не буде цього.
Ворожка на залізничному вокзалі взяла мою руку, довго розглядала лінії на долоні, а потім сказала, що перше кохання все одно повернеться, навіть якщо минуть роки. Я тоді лише
— Ми всі робимо помилки, Христино. Немає людей, які б ніколи не оступилися в житті. Важливо те, що ми робимо далі, як ми продовжуємо жити з цим щодня.
Грудень видався сирим і туманним. Парафіяни сходилися до храму повільно, струшуючи краплі води з парасольок біля порогу. У повітрі пахло воском і ладаном. Отець Михайло стояв біля вівтаря,
Кожен тут мав свою історію, свої таємниці, які ретельно ховалися за чистими фіранками й пофарбованими парканами. Моя таємниця жила всього за два квартали від нашого будинку, в такій самій п’ятиповерхівці з сірими стінами. Його звали Андрій.
Дощ за вікном не вщухав уже другу годину. Великі важкі краплі стукали по залізному підвіконню на кухні, створюючи рівномірний, трохи набридливий шум. Я стояла біля мийки й повільно
— Олесю, ти там сидиш, євро заробляєш, а твій Сашко тут уже зовсім від рук відбився, — прочитала я її перше повідомлення одного разу. — Бачила його вчора пізно ввечері біля клубу з Орисею
Я сиділа в нашій літній кухні, безцільно перебираючи пальцями суху квасолю в мисці. Звук від того, як квасолини б’ються об глиняне дно, був єдиним, що порушувало тишу в
— Мене звати Андрій. Нам дуже потрібна людина, яка б наглядала за сином удень. Ви справляєте враження доброї жінки. Подумайте, я непогано заплачу.
Ми з Ігорем прожили в шлюбі трохи більше року, коли все закрутилося. Ми тоді щойно переїхали в нову орендовану квартиру, ближче до метро, і обоє працювали з ранку
«Ти? А що ти тут робиш?» – Роман розгубився, його обличчя вмить зблідло. Він різко відпустив руку своєї супутниці й відвів мене трохи вбік, ближче до кущів. «Почекай хвилину, я зараз усе поясню», – кинув він тій дівчині.
У глибокій скорботі заходили люди у невеличку хатину на краю села, аби попрощатися з моєю мамою. Ще за вечерею ми разом сиділи за столом, вона жартувала, розпитувала про
— Але знаєш, Павле, мені не дуже подобається тут у тебе, — раптом зірвалося в неї з язика, і вона одразу про це пошкодувала. — У літній кухні підлога зовсім прогнила, у веранді постійні протяги, вогко дуже. Я б не хотіла жити в таких умовах постійно, треба хоч косметичний ремонт зробити.
Її звали Оксана і вона ніколи не була в горах, хоч і жила на Прикарпатті. Чому її тут на буряках називали гуцулкою – не розуміла. Але далі її
У вересні я знову сиділа на лекціях. Ніхто нічого не помітив. З Олегом я більше не шукала зустрічей, він теж не дзвонив.
Я й досі пам’ятаю, що її звали тітка Неля. Вона зазвичай гримала на всіх через немиту підлогу і змушувала дівчат ховати особисті речі в тумбочки, чомусь довго стояла
Він усе зрозумів по моєму голосу. Почав говорити, що це просто робочі моменти, нічого серйозного, що він любить тільки нас із донькою. Я слухала його й розуміла, що колишньої довіри вже не буде. Але тоді я вирішила спробувати зберегти все заради дитини
Купую собі цей невеликий оберемок першоцвітів сама. Просто на зупинці, біля критого ринку, де торгують з розкладних столів. Вони вогкі, загорнуті в газету, щоб не обвітрювалися на лютневому
— Добрий вечір, — сказав він, підходячи до нашого столу. Його вимова була дивною. Слова були українськими, але наголоси падали зовсім не туди, а звук «л» був занадто м’яким, наче він говорив польською чи іспанською. — Вибачте, я почув, як ви замовляли їжу. Рідко чую тут цю мову.
Пензлі стояли в літровій скляній банці. Я витерла пальці об край старого махрового рушника, який давно перетворився на ганчірку для виправлення помилок. Пахло розчинником і вивітрілою кавою. З

You cannot copy content of this page