А що до неї все село переходило, то так і має бути? То я маю втратити пам’ять і розум?
Не такої нареченої я хотіла для сина, але ж воно молоде та зелене прибігло і світиться від щастя – Наталка при надії.
– Яка дитина?, – не витримала я, – Це ще треба подумати від кого вона є, а ти нагуляне будеш на своє прізвище записувати та ростити?
І вона те почула. Я й не стишувала голос і в очі могла їй те все повторити.
Вибігла вона з хати, а я синові кажу:
– Хай заспокоїться, а ти поки поїж, хіба я даремно дерунів насмажила?
Їв мій сина, а я все думала, яка ж то у мене доля. Ростила я його одна практично, бо чоловік тільки те й робив, що передавав гроші і давно у нього на вахті була інша жінка.
Я змирилася. Жила в його квартирі, ростила його сина, законна дружина. Хто що мені скаже?
А він там собі як хоче, так і гуляє.
Толик ріс, як усі діти, без особливих талантів і мріяв хіба про космос і роботів. Я працювала і вдома дитину виховувала, бо з хлопчаками завжди так, те порвав, те замастив, там вже треба щось нове.
Пішов вчитися і почали в нього дівчата вже з’являтися і я собі думала, що буде якась порядна дівчинка, яку можна й заміж взяти.
А він познайомився з Наталкою.
То така пройда, скажу я вам. Вже батьки їй квартиру в місті купили, щоб менше тут очі мозолила своїми витівками. А вона все ніяк не вгомониться і взялася до мого сина.
Поки вони собі там жили на квартирі, то я ніяк на це не реагувала, бо треба хлопцеві десь енергію діти.
Але, коли Толик прибіг щасливий, що Наталка при надії і треба женитися. Ну, тут вже мої материнські нерви не витримали!
– Женитися? Та вона від тебе на п’ять років старша! Та вона вже на цьому всьому не одну рибку з’їла! І тепер це твоя дитина? В житті не повірю!
Але син не полишав надії нас познайомити і примирити. І вона прийшла! Уявляєте! Прийшла знайомитися зі мною! Оце так хотіла мого сина вхопити, що аж до такого докотилася.
Але зі мною такі фокуси не проходять і я в очі заявила, що знаю хто вона і чим займається, що н ній ніде пробу ставити, а вона мені дитину хоче до себе прив’язати.
Так от, вона побігла, а син залишився поїсти, бо хіба у неї є щось смачне на вечерю? Їй одне на думці.
А вона потім давай Толикові виписувати, що він за неї не заступився перед мамою. Ну, чекай, заступаються тоді, коли на тебе наговорюють, а коли правду кажуть, то як це можна заступатися?
Але вона так міцно мого сина вхопила, що він з нею залишився і нічого не могла я зробити.
Я ледве новину про появу онука пережила, хоча, який він мені онук?
Сина так мені було жаль, як я за нього молилася аби він прозрів, аби побачив хто вона є насправді!
А потім син таки вмовив мене прийти до них, бо дитина дуже на нього схожа. Всі діти спочатку видаються.
Що на когось схожі, але потім треба почекати трохи і риси дають про себе знати.
Отак і я, дочекалася, коли дитині буде понад рік і прийшла.
Син жебонів біля малого, Наталка була на кухні. А я лиш глянула і зрозуміла, що там і краплі нема нічого від Толика.
Отак прямо йому й сказала, а та вилетіла з кухні і каже нам:
– Бери свою матір і вимітайся! Щоб ноги твоєї тут не було! Який ти чоловік, що дозволяєш про свою жінку і дитину таке казати.
Ми пішли і я дуже радію, що так сталося, правда син ходить дуже сумний, але це мине. Тільки я от не розумію, що вона мала на увазі?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
