Свекруха мене не просто не приймала, вона мене переінакшувала всі ці роки шлюбу, бо я не достойна на її Василька скаржитися.
– Хочеш мати чоловіка, то мовчки, – казала вона мені, – ти на себе подивися в дзеркало, а потім на нього. Він-вчитель!
І оте «вчитель» звучало з таким пафосом, ще би зарплата хоч на половину така була… Андрій себе дуже добре при тому почував: мамине схвалення є, професія престижна, то що ти ще жінко хочеш?
– Тобі треба грошей, то зароби, – казала мені свекруха.
Але при цьому вона не спішила помагати мені з дітьми, казала, що своїх сама виростила і всі так можуть.
Шість років я була без копійки, повірте, якби не дитячі гроші, то не знаю, чи мали б мої діти одяг, бо я не мала нічого, в чому дівочила ще, в тому й ходила, добре, що схудла.
Мама моя приходила мені помагати, але й сама бачила, що не добре мені ведеться:
– А що ти хотіла? Я тебе застерігала аби ти заміж так рано не виходила, то ти мене слухала?
Але я далі дітей в садок та на роботу пішла, коли мені дали першу зарплату, то я плакала від щастя, хоч сума була не велика, але це були мої гроші.
Знаєте, я роки просила чоловіка кудись поїхати на сезон та заробити копійку, бо вже мені самій було незручно, що я коло вчителя так виглядаю та діти чуже доношують. Але він був категорично проти.
– Мамі б такої суми вистачило на господарство. Якби ти не вилежувалася та працювала на городі та біля корови, то в тебе б були гроші. А ти ж не хоче тримати.
– Бо ти не хочеш косити та біля корови робити.
– Я – вчитель!
– А я не кінь!
Отакі були розмови, свекруха гладила його, що він так в житті обпікся та жінку собі не правильну вибрав, а тепер спокою не має.
І ось я вже працюю, діти вже в школу пішли, далі вже поступати мають, як тут новина – свекруха злягла і треба її глядіти.
Я це навіть не брала до уваги, адже у неї все життя була донька на першому місці, яку вона так вже гарно виховала, що хоч за образи клади. Вона навіть Андрієві казала, що свою хату їй віддасть, бо вона її так не підвела, як він зі своєю родиною.
Приходить до мене Андрій і каже, що треба матір глядіти.
– А сестра твоя що?
– Олена не може. Вона в місті і у неї робота.
– Ну і?
– А ти що там працюєш, можна таку роботу й лишити.
– А це нічого, що моя зарплата більша, ніж у тебе? Якщо лишити, то на що ми будемо жити?
– Переїдемо поки до мами, у неї господарка. Корова, свині, то ти будеш все обходити і якось собі раду даси.
Я дар мови втратила. Ми жили в кімнатці, яку нам сільська рада виділила, а в свекрухи великий будинок і господарка велика. Але я не хотіла туди йти, але вже діти захотіли в бабусі жити.
Пішла я. а свекруха ж лежача, але язик цілком робочий і мете те помело цілими днями. То запізно встала, то не так зварила курям, замало принесла молока, то значить, я не дою добре, там щось довго на вулиці була, а вона вже їсти хоче, а готую я не смачно, але лиш би дух в тілі тримати…
За якийсь місяць я себе просто не впізнала, аж підскочила, коли себе в дзеркалі побачила в темноті.
– Андрію, я дуже змучилася, давай наймімо ще жінку, яка буде за мамою ходити?
– Ні, мама не хоче нікого чужого і на які гроші ми те все будемо оплачувати?
І він це так казав, наче то я маю сама все вирішувати, а він тут взагалі ні до чого. Просила я дітей помогти, але вони не очутить.
– Ти ж і так не працюєш, а ми маємо купу уроків вчити.
Я в черзі в магазині стояла, як кума моя повз мене пройшла.
– Ти чого, кумасю, не вітаєшся?
– Ти? Та я тебе не впізнала… Ану ходи до мене.
І там я їй все й розказала. А вона тоді каже:
– Лишай то все, не пропадуть, а ти так. Поїдемо на море, заробимо грошей…
І я поїхала, нікому нічого не сказала.
І знаєте що? Вони справляються без мене, Андрій ходить біля господарки, діти помагають, сестра його найняла доглядальницю. Навіть, свекруха вже почала вставати. Ото, що таке правильний догляд.
А я ожила, гроші гребу лопатою і поки не планую вертатися.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
