Я розлучена. Мені 55 років. Виявилося, що найскладнішим в житті було виховати мого сина без батька. Але я змогла самостійно виростити прекрасного хлопчика. Зараз у мене дорослий, сильний, цілеспрямований син, який має свою сім’ю.
Для мене не було сенсом життя знайти собі обранця. Я чітко знала, чим буду займатися в даний період часу, і не дозволяла собі хандрити і сумувати.
Так вийшло, що на своєму життєвому шляху, я зустріла вдівця. Одразу після першої зустрічі ми вирішили спілкуватися. Я не знала, які в нього почуття до мене: любов чи просто симпатія. А може йому хотілося заповнити вакуум, що утворився або отримати від мене трохи тепла і ласки? Мені було все одно. В першу чергу мене такі стосунки влаштовували, і я не будувала жодних планів.
У мого нового знайомого велика дружна сім’я: дві доньки, онук, зяті. У нього прекрасні стосунки зі сватами. Але, на мій жаль, його родина не хоче прийняти мене. Я для них чужа людина і прекрасно це розумію. Але я ж ні на що не претендую. Мені потрібна лише турбота, розуміння і людина, яка прикрасить мою жіночу самотність.
Пройшов рівно рік після нашої першої зустрічі. Ми продовжуємо спілкуватися, ходимо ввечері в театр чи просто гуляємо парком. У нас є улюблений ресторанчик, де ми любимо проводити довгі зимові вечори. А також улюблена лавка в парку, біля фонтану, де можна сховатися від літньої спеки.
Але мій чоловік сумний якийсь останнім часом. Я розумію, що не завжди в житті є місце радості і сміху, іноді потрібно і посумувати, і подумати. Але невже не можна просто насолоджуватися життям, а не будувати постійно перепони у стосунках. Я не мале дівчисько і відчуваю, що він ставить перед собою постійно різні питання: чи потрібні ці стосунки, може краще займатися онуками і допомагати донькам, забувши про особисте життя? Я ж розумію, що постійні розбіжності з доньками про те, що я не пара йому, змушують людину задуматися і не поспішати робити поспішні кроки. А може він просто втомився від мене? Він не звик, що поруч така енергійна і життєрадісна людина. А я саме така.
У мене теж були сумні і тужливі моменти в житті, але я намагаюся завжди ставитися до всього з позитивом. Я прагну частіше посміхатися, добре виглядати, люблю спілкування з подругами, підтримую чудові стосунки з невісткою.
Віднедавна я зрозуміла, що цей чоловік близький мені. Я хотіла б створити з ним сім’ю. Але чи готовий мій новий обранець до серйозних стосунків? Чи зможе він протистояти своїм рідним і бути зі мною? А що якщо він порівнює мене зі своєю дружиною і сумує за нею? Я не знаю, як поговорити з ним. Я боюся злякати його, діючи дуже напористо і висловлюючи свою особисту думку.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
