Так вийшло, що нам довелося жити разом зі свекрухою у моїй квартирі. Її у Харківській області нині майже не придатне для життя, тож, хочеться не хочеться, довелося забрати її до себе.
Скажу одразу, що я завжди дивувалась. як вона виховала саме такого сина. напевне, дивлячись на свою маму, він вирішив ніколи таким не ставати, от і виросла з нього благородна, щедра, вдумлива і розумна людина.
Ми з чоловіком жили в достатку, обидва працювали, дітей не маємо, тож звикли до певного укладу. На їжі, на одязі, чи відпочинку не економили, що хотілося, то й купували. На сніданок я зазвичай варю кашу, і швидко і ситно, роблю улюблені нами гарячі бутерброди роблю із сиром та ковбаскою.
– Ніка, – першого ж дня заявила Маргарита Іванівна – раз зварила кашку, навіщо ще бутерброди робити?
– Не зрозуміла питання. так хочеться. ми завжди так робимо, нам подобається.
– Каші досить, а от бутерброди з собою на роботу візьміть, аби не купувати нічого.
– Якщо не їстимете бутерброди, залиште на потім, а нам цілий день працювати. Та й хто одним бутербродом в обід наїсться. Ми все одно обідатимемо в кафе.
Свекруха хмикнула і вийшла з кухні.
Наступного дня, прийшовши з роботи, я, як звичайно, стала заварювати чай і почула на свою адресу:
– А заварки нащо аж стільки в одну чашку? Де ваш заварник, тут вистачить на цілий день чай пити!
Мене спочатку просто дивувало, чому власне вона ставить такі питання. Я так звикла, мені так добре. зрештою не з її ж кишені.
Далі більше, тільки я прийду на кухню, вона тут як тут:
– Навіщо ти стільки овочів у суп кладеш? На цю каструлю достатньо однієї моркви та цибулини.
– Навіщо ти всі цукерки у вазочку висипаєш? Так вони швидко закінчаться.
– Навіщо ти купуєш стільки фруктів, вони зіпсуються.
– Не встигнуть вони зіпсуватися, ми їх з’їмо або шарлотку зробимо.
І так кожного дня. За столом стало незатишно та тривожно. Кожен шматок проводжався таким поглядом, що просто пропадав апетит. Розмова з чоловіком ні до чого не привела:
– Хороша моя, зрозумій – вона літня людина, звикла на всьому заощаджувати, тому й не розуміє нас з тобою.
Але за місяць щоденного підрахунку з’їденого мною і витраченого, я вже ні в яку дипломатію не вірила і для мене “потерпи” стало чимось на кшталт червоної ганчірки. Вирішила діяти її ж методами.
Наступного дня, як тільки вона вмостилася перед телевізором я підійшла і вимкнула його;
– Світлана багато нагорає, треба заощаджувати.
Наступного дня почала із самого ранку:
– Ви, Маргарито Іванівно, багато зубної пасти на щітку кладете, не встигаю купувати.
За сніданком прямо при чоловікові заявила їй:
— Цукру дві ложечки не сипте, він по тридцять п’ять гривень кіло. Економити потрібно.
– А навіщо ви два яйця варите на сніданок собі? Ціни бачили? Одного вам буде досить. Ми економимо.
Свекруха спочатку дивувалася, потім сердилась, потім намагалася поскаржитися синові, але чоловік усе мабуть, зрозумів, тому просто матері нагадав у чиєму домі вона намагалась лад навести.
Не думала, що колись до такого дійде, але інакше я просто не знаю як бути. на душі гидко, але хіба є інший вихід? якби я змовчала, до чого б дійшло?
23,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
