fbpx

Так, я не впустила рідного батька у дім. Стояв він на порозі розгублено очима кліпаючи. “Надійко, як ти можеш?”. А Надійка таки може і двері зачинити може і за себе постояти. Я довго чекала, аби це зробити, бо ж знала, що от так і буде

Так, я не впустила рідного батька у дім. Стояв він на порозі розгублено очима кліпаючи. “Надійко, як ти можеш?”. А Надійка таки може і двері зачинити може і за себе постояти. Я довго чекала, аби це зробити, бо ж знала, що от так і буде.

Мій тато пішов з родини, коли я була ще геть дитиною. Причиною такого його кроку була моя мама і тільки вона. Я хоч і мала шість років однак добре пам’ятаю, як тато благав маму одуматись і не руйнувати сім’ю. Казав, що пробачить усе, та мама відмахнулась лиш.

З собою тато забрав мого брата старшого, чи він сам пішов не захотівши із вітчимом жити. Я ж залишилась із мамою, п’ятим колесом у новій родині, де мене ні знати ні помічати ніхто бажання не мав.

Тато часто навідував мене і зрештою, таки мама погодилась, щоб я переїхала до нього. Маму я відтоді і не бачила більше. Наскільки мені відомо із новим чоловіком у них сім’я велика. Ще чотирьох братів і сестер я маю.

А ми із татом жили в селі. За нами бабуся наглядала, а батько усе життя по заробіткам їздив. Коли брат мій оженився, батько в якості подарунку на весілля вручив молодим ключі від квартири двокімнатної у нашому містечку.

Молоді були щасливі, а от бабуся ще тоді головою хитала:

— Не гоже так дітей ділити, сину. Ще пошкодуєш.

Я не розуміла тоді бабусю. Мені було все добре. Бо у свої 16 ще була наївною дитиною. Так само мені було дивно, коли бабуся на мене свій дім переписала і все хлипала, що я сирота. Лиш коли я вже сама заміж вийшла, то побачила, що татко мій і справді більш до брата прихильний, бо я й сотої долі того що він йому давав не отримала.

Мені було гірким те прозріння. Я ж малою татка любила як і всі діти батьків. Тато рідко вдома був, а коли приїздив, то однакові іграшки привозив нам. Та й я біля бабусі на кухні більше була, що мені ті машини і трактори?

Доки була бабуся на цім світі, доки й з’єднувала нашу сім’ю. А як не стало її і не підказував тату ніхто, що має ще й доньку, то окрім сім’ї брата його вже ніхто і не цікавив. Все, що мав він туди вкладав, про мене і не згадував.

Прийшов тато до мене на поріг уже сивим і під 80. Бачте, брат із родиною за кордон виїхали і немає до кого батьку голови прихилити, бо ж квартиру свою брат продав поспіхом, а тато після того, як його другої дружини не стало, на вулиці залишився.

Тут і згадав він про свою Надійку. Прийшов із торбами і був щиро здивований тим, що я його і в дім не впустила. Брат набрав, бурю робив, мовляв, батько на лавці під під’їздом сидить, як я можу так із рідним вчинити.

А я вважаю, що немає у мене рідні, окрім як власної родини. Тато все життя заради сина жив. Доки була бабуся, доки й була мені правда. А тепер нічого сльозив жменю складати.

Ну от скажіть, хіба ж я не вірно кажу?

You cannot copy content of this page