Коли я застала в своєму домі іншу жінку, то я так само навшпиньки вийшла з квартири і не проронила й звуку. Я думала, що у нас все чудово, ми ж лише чотири роки як одружені. А тут таке.
Сидіти на лавці під вікнами не було сенсу, бо ще сусіди побачать, тому я пішла в кафе і стала думати.
Звичайно, я за ці роки розслабилася і трішки поправилася, вже не така струнка. Та й чоловік мені завжди казав кудись піти разом, а я все хотіла вдома сидіти.
Та й харчуємося ми абияк, хоч чоловік просить варити завжди щось рідке. А я не хочу, бо багато роботи, то ще й на кухні сиди.
Так, він вчинив не правильно, але я це дозволила і до цього причетна. Тому я вирішила – я пробачу і почну робити те, що буде робити мого чоловіка щасливим.
З кафе я зателефонувала до нього і попередила, що приїжджаю раніше, тому через годинку буду.
Коди вернулася додому, то все було чисто й без натяку на гостей. Звичайно, що я одразу кинула прати білизну.
І відтоді почала старатися. Була уважна і мила, турботлива і ніжні, безвідмовна. Талія моя вужчала, а чоловік мій розквітав.
Він не бачив мене не нафарбовану, я завжди випитувала за його справи на роботі, щось радила щодо подарунків колегам, щодо непорозумінь чи як покращити проєкт.
Чоловік почав більше заробляти і завдяки моїм старанням теж, бо я його підтримувала і направляла.
Ми не говорили про дітей, бо я б тоді зіпсувала свою фігуру, а я більше не хотіла повторити той день.
Сама я теж була на хорошому рахунку, ми купили квартиру, машину, а далі чоловік сказав, що у нього скоро буде дитина і я маю ввійти в його становище і не судитися за квартиру, бо де буде рости його дитина.
– Ольго, я знаю, що ти мене любиш і хочеш мені добра, тому я певен, що квартира залишиться за мною. Ти ж не проти? Та й ти мало що вкладала, щоб її придбати.
– А машина?, – прошепотіла я.
– Машина так само буде за мною, бо я її купував.
Я не хотіла до цього доводити, але раз таке пішло, то я вирішила відкрити всі карти.
– Насправді, любий, квартира куплена на мої гроші і у мене є всі чеки, і виписки. А машину ми поділимо, як спільне майно. Речі твої я поскладаю і ти їх зможеш забрати завтра, бо я поміняю замки.
– Ти?
– Так, я старалася, але я й готувалася, тому, дякую за науку.
Я справді тоді давно поклялася собі все змінити, але нічого не забути і мати подушку безпеки, в разі того, коли чоловік вкотре помилиться.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
