Так, я їхала за кордон з однією метою – допомогти своїм дітям. Син узяв квартиру в іпотеку, платежі були великі, а донька студентка перед захистом диплому, теж допомога потрібна. Проте, після того, як я побувала вдома на Різдво, я вирішила, що нікому і копійки не дам більше. Гроші краще у матрац складатиму, поясню чому.
Ми з чоловіком дуже гарно жили. Він і я гарні мали посади на консервному заводі у нашому містечку. Отримали квартиру від заводу, хороші гроші заробляли. але коли завод закрився. все шкереберть полетіло. Чоловік мій щвик бути начальником і ніяк змиритись не міг, що для нього немає ніде роботи. просто підробляти, чи на заробітки, як інші чоловіки їздити, він не хотів.
Спочатку рідко, а потім усе частіше почав у чарку зазирати. За п’ять років він почав із дому вже все виносити. Я не могла і по хліб вийти, адже він навіть люстри знімав і біг вимінювати на ринок. Було дуже важко, адже фактично роботи не було і мені, а двоє дітей росли і постійно усього потребували.
Коли не стало мого чоловіка, ми з дітьми фактично у порожній квартирі залишились. Він навіть чоботи мої і ті виніс виміняв, тож я узимку у туфлях осінніх ходила на роботу поки якась жінка не пошкодувала мене і свої старі чоботи не принесла.
Мені було дуже важко. Діти підлітки, а одяг на них із чужого плеча. Я мала три роботи, вдома фактично не з’являлась, але легше не ставало. Саме тоді я зважилась і поїхала в столицю на роботу.
У Києві я нікого не знала, просто пішла на ринок і влаштувалась продавати смажені пиріжки. Спала на робочому місці, але нарешті могла заробляти гроші достатні, аби одягнути своїх дітей і хоч стільці у дім наш придбати. Добре, що син і донька у мене хороші, без мене у домі був порядок, вони гарно вчились і хоч я дуже за них переживала, але все з ними добре було.
І ось, три роки тому я поїхала в Португалію на роботу до подруги. Вона в одному з готелів покоївкою працювала, заробляла гарно і мене до себе покликала. Мій син якраз узяв квартиру в іпотеку з дружиною, а донька моя студентка – диплом мала захищати. тому я розуміла, що моя допомога їм вкрай потрібна, та й удома я навряд чи б змогла стільки заробити.
Усі ці роки я все зароблене дітям своїм передавала. Син майже виплатив свою квартиру, а донька за цей час устигла вийти заміж і уже стала матусею двох діток. Я б і далі дітям своїм допомагала без зайвих думок, якби не останній мій приїзд на різдвяні свята.
Донька моя у нашій квартирі двокімнатній живе із сім’єю. Приїхала я, зустріли, посиділи. а коли час було уже вкладатись моя дитина мені стелить на підлозі:
— Треба було хоча б розкладачку купити, – говорить невдоволено так, – Я думала ти в брата лишишся на цей період. У нього ж квартира більша ніж у мене. Ти ж бачиш, що лиш дві кімнати і обидві зайняті. Потрібно було попереджати, мамо.
Виходила так, що я у своїй же квартирі зайва виявилась і повинна була попередити, що надумаю у своїй же хаті спати? Але я спочатку і не зважала, чомусь ще пошкодувала свою дитину. Ну правда, одна кімната дитяча і тут два ліжка малих, інша – спальня доньки і її чоловіка. Куди мені ще втулитись?
Поїхала я наступного дня з речами до свого сина в його квартиру нову. Сину одразу сказала, що поки тут у нього побуду, бо вдома не маю на чому спати навіть. Думала, наївна, що то навіть не проблема і син мене прихистить. Але він таку бучу зняв. зателефонував до доньки моєї і влаштував сцену. ніби як і захищає мене і розповідає своїй сестрі. що та вчинила не гідно і з мамою так не можна у її власному домі. А потім посадив мене в авто і привіз назад до мене додому. Ще й сестрі вимовив, що вона така сяка і не мала права так зі мною вчиняти. Голосно хряснув дверима і поїхав, залишивши мене удома.
Я мала б місяць удома бути, але вже за три дні повернулась у Португалію. Не знайшлось мені місця ні в моєму домі ні в новій квартирі мого сина. Діти між собою через мій приїзд розмовляти навіть перестали, бо кожен вважає. що другий хитріший і маму приймати повинен був не він, а інший.
А тиждень тому мені донька телефонує і просить грошей, бо вони з чоловіком хочуть комп’ютер новий узяти. Старий їм уже не підходить, а на новий акція і він “усього” тридцять тисяч коштує. Ні вибач, ні чому поїхала так рано, просто “дай грошей”.
Дитині своїй я відмовила. Сказала, що краще буду гроші собі в матрац складати, аби при наступному візиті мені у власному домі на підлозі було спати тепліще.
Мабуть, вона брату одразу подзвонила, бо він мені через пів години передзвонив. Син хитріший, сказав, що йому соромно за поведінку сестри і що він зробить усе, аби я у власному домі більше ніколи не спала на підлозі. А потім попросив не ототожнювати його із сестрою і запитав чи пам’ятаю я, що у нього десятого числа платіж по іпотеці.
Так прикро стало. Я ж усе робила, аби моїм дітям було добре. Не чекала на те, що мене на руках носитимуть, але хоча б якась елементарна вдячність і повага мала б бути?
Звісно, моїм дітям буде дуже важко без моєї підтримки і я ніколи е хотіла їм такої долі. але мушу думати про себе. Пенсію я не заробила, а на таких дітей надії бачу, мати не потрібно. Мушу сама про себе подбати, як би гірко це не звучало.
Марія І.
02,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
