fbpx
Історії з життя
Таке розчарування. Хлопець, що одягнений так, ніби, вийшов з дому в магазин. Ця безглузда прогулянка по набережній, як в шкільні роки. Ні, такий “наречений” Ользі був не потрібен. Не для цього вона отримувала дві вищі освіти і працювала над собою день і ніч.

Ольга з розчаруванням дивилася на свого кавалера. Порвані джинси, пом’ятий світшот. Знайомство в мережі з самого початку було не найкращою ідеєю. Інтригували в чоловікові тільки іронічна посмішка і “бісики” в очах. Все це Ольга розгледіла, коли Сергій зняв сонячні окуляри.

Хлопець стояв на мосту, де вони з Ольгою домовилися зустрітися. Ольга першою заговорила:

– Привіт, я Ольга!

– Привіт, а я Сергій!

– Що будемо робити? – без особливого ентузіазму запитала Ольга.

– Підемо погуляємо по набережній, якщо ти не проти.

Розчарування Ольги посилилося. “Підемо погуляємо по набережній, як двоє підлітків”, – подумала вона.

Оля не знала як їй вчинити. З одного боку було якось незручно розвернутися і відразу піти, з іншого – було шкода витраченого часу. За їх листуванням, яке тривало вже більше двох тижнів, Ольга зовсім іншакше уявляла собі Сергія. Вона намалювала собі образ щирого, розумного, інтелігентного юнака, який читає Достоєвського, любить театр і класичну музику. Саме про це вони вели переписку, а ще про психологію людини, про можливості і прагнення. Той чоловік, який йде з нею поруч чоловік, зовсім не підходив під вигаданий нею ж образ.

Може це не він вів переписку з Ольгою, а цього просто послали замість реального Сергія. Ольга, занурившись в свої роздуми, прослухала все, що говорив їй чоловік.

!-- Composite Start -->

-А? Що? – перепитала дівчина.

-Я кажу, куди далі підемо? Набережна закінчилася. Може назад чи вулицею погуляємо?

“Навіть не запросив кави попити в кафе, теж мені кавалер”, – подумала про себе Ольга і вирішила, що на сьогодні вистачить прогулянок.

-Дякую, Сергію, мені мабуть пора, – сказала вона, відступаючи.

-Давай я тебе до дому проведу? – весело запропонував чоловік.

-Ні-ні, це зовсім ні до чого, крім того мені треба ще в магазин зайти, – ухиляючись від продовження зустрічі з Сергієм, відповіла Ольга.

Дівчині не хотілося, щоб хто-небудь із сусідів побачив її з хлопцем в рваних джинсах. Ольга по життю була “відмінницею”, в школі навчалася на одні п’ятірки, інститут закінчила з червоним дипломом, потім другий. На роботі Ольга вважалася одним з найкращих співробітників. Свій імідж розумної, красивої, доглянутої дівчини вона вибудовувала роками. Завжди одягнена з голочки, завжди розумні думки і продумані фрази…

Тільки не так давно вона зрозуміла, що вибудовуючи одне, вона втрачає інше, а саме любов і стосунки. Навколо неї завжди було багато молодих людей. Від дефіциту уваги до себе вона точно не страждала. Але всі чоловіки були не ті. З одними їй було нудно, другі не відповідали її високим вимогам, треті були вже одружені чи мали свої половинки.

Буквально недавно Ольга розмовляла з подругою. На своєму прикладі та розповіла про знайомство в мережі з юнаком. Історія була настільки переконлива, та й Ольга особисто знала хлопця подруги, що дівчина вирішила взяти приклад, так вона познайомилася з Сергієм. Спілкування з ним відразу затягнуло і викликало у Ольги такий емоційний підйом, який в ній викликали тільки успішні угоди і блискучий захист нових проектів перед інвесторами.

Сергій їй відразу сподобався, здався таким рідним, практично другою половинкою. У них були одні думки, одні інтереси, одні слова… Вони вирішили зустрітися. Ольга готувалася до цього вечора. Ретельно продумала образ, макіяж.

Домовилися зустрітися на мосту закоханих на набережній. Ользі неодмінно хотілося, щоб її історія кохання починалася саме так.

Дівчина уявляла собі, що Сергій буде одягнений в класичний костюм чи брюки з красивою сорочкою, туфлі. В руках у нього неодмінно буде букет квітів. Він запросить Ольгу в затишний ресторанчик, вони проведуть романтичний вечір зі свічками і тихою музикою…

І раптом таке розчарування. Хлопець, що одягнений так, ніби, вийшов з дому в магазин. Ця безглузда прогулянка по набережній, як в шкільні роки. Ні, такий “наречений” Ользі був не потрібен. Не для цього вона отримувала дві вищі освіти і працювала над собою день і ніч.

Сергію схоже дівчина сподобалася, та й як не сподобатися. Така красуня поруч – окраса будь-якого чоловіка. Але Ольга вирішила, що вона птиця не його польоту, нехай простішу шукає собі.

-Ми ще зустрінемося? – з надією запитав Сергій.

-Я не знаю, можливо доведеться поїхати у відрядження, ще поки точно не відомо, – непевно відповіла Ольга.

-Добре, я буду писати тобі, як буде час, відповідай! – з надією попросив хлопець.

-Так-так, звичайно, – формально відповіла Ольга, – всього доброго!

-До зустрічі! – навздогін дівчині, вигукнув Сергій.

Ольга, йдучи, була впевнена, що ніяких зустрічей у них більше не буде.

Однак через деякий час чоловік дійсно їй написав. Сергій запропонував знову зустрітися. Ольга сухо відповіла йому, що їде у тривале відрядження і її місяць не буде, а також порадила юнакові озирнутися, адже навколо дуже багато прекрасних дівчат. Йому не варто витрачати час на Ольгу, бо у неї на першому місці робота, а стосунки їй зараз взагалі не потрібні. Сергій відповів їй, що буде чекати її приїзду, там видно буде і тактовно попрощався.

Через кілька днів Ользі належало презентувати черговий проект перед інвесторами. Дівчина повністю занурилася в роботу. Шеф її попередив, що якщо щось піде не так і не влаштує інвесторів, то замовлення віддадуть іншій фірмі. Всім співробітникам їхньої фірми буде непереливки.

День презентації настав. Дівчина хвилювалася як перед іспитом. Ольга заздалегідь включила демонстраційний екран, налаштувала ноутбук, повторила свою промову.

Рівно о 11.00 в конференц-зал увійшла делегація інвесторів в супроводі шефа Ольги. Поки всі сідали на свої місця, Ольга перевіряла готовність техніки. Все було в порядку. Вона взяла в руки пульт для презентацій, мікрофон і з посмішкою повернулася до присутніх.

У самісінькому центрі, оточений з усіх боків, сидів… Сергій. Чоловік був одягнений в елегантний костюм, на ньому були красиві модні туфлі. Він дивився на Ольгу і на його губах була знайома іронічна посмішка, а в очах все ті ж “бісики”.

– Добрий день, вже повернулися з відрядження… Що ж, ми готові Вас слухати, можете починати, – сказав Сергій строгим тоном. Люди, які сиділи поруч з ним, улесливо закивали, погоджуючись з керівником.

Шеф Ольги, бачачи її розгубленість, і не розуміючи про яке відрядженні йдеться, невдоволено на неї подивився і з притиском додав:

-Ольго Сергіївно, починайте будь ласка, всі готові Вас слухати!

Ольга почала свою презентацію. Через кілька хвилин вона впоралася з хвилюванням і все пішло як по маслу. Ольга, захопилася розповіддю і “забула” хто перед нею. Вона була подумки в тому новому мікрорайоні міста, який розробила команда їхньої фірми і який вона зараз презентувала. Ольга з любов’ю розповідала про сучасну архітектуру, про комфортне міське середовище, про дитячі майданчики і сквери для відпочинку.

Ольга розповідала так натхненно, що кожному з тих, хто сидить в цей момент в залі, захотілося в цьому мікрорайоні жити.

Коли розповідь був завершена, Ользі подякували і поставили кілька уточнюючих питань. Проект всіх влаштував і можна було укладати угоду, якщо б не одне але…. Сергій сказав, що йому все сподобалося, але треба подумати, чи варто працювати саме з цією фірмою, бо деякі співробітники часто відлучаються у відрядження. Ніхто знову не зрозумів, що він має на увазі, але сперечатися з його рішенням не стали. Домовилися, що остаточну відповідь інвестори дадуть на наступний день.

Ольга відчувала себе винуватою перед шефом. Вона розуміла причину роздумів Сергія, але сказати кому-небудь про це вона не могла.

Увечері вона сама написала Сергію. Ольга запитала його, чому він відразу не розповів про себе, про свою фірму. Сергій їй відповів, що занадто багато дівчат, які почувши про його фірму, побачивши його в образі директора, перестають звертати увагу на нього як на особистість, сприймаючи тільки його гаманець.

Всіх цікавить обгортка, а не внутрішній зміст. Ольга зрозуміла, що це натяк і на її адресу. Вона вирішила чесно зізнатися, що дійсно вчинила, як дитина, що завжди мріяла про принца, але побачивши рвані джинси, подумала про неповагу до себе. А ще зізналася, що той образ інтелігентного інтелектуала, який склався у неї в ході їх спілкування, не в’язався з зовнішнім виглядом Сергія в той вечір. Ольга навіть подумала, що це інша людина з нею вела переписку.

Сергій деякий час нічого не відповідав. Ольга занепокоїлася, що все пропало. Десь через годину прийшла його відповідь: “Я все обдумав, угода відбудеться. Ваші співробітники, які витратили багато часу на роботу над проектом, не заслуговують того, щоб на емоціях “завалити ” їх працю”. Ольга також відповіла: “Я дуже тобі вдячна, ти буквально врятував мене. Шеф мені б цього не пробачив. Та я і сама б собі не пробачила, що втратила і проект, і упустила через свій егоїзм таку чудову людину. Дякую!” . Від Сергія прийшла відповідь: “А хто сказав, що ти її, ну цю чудову людину, упустила? І як щодо прогулянки по набережній?”. Ольга зі сльозами на очах відповіла: “Із задоволенням! Можна хоч зараз!”

P.S. На наступний день угода була закріплена договором. Ольга з Сергієм дуже зблизилися, працюючи разом над проектом. Згодом Ольга звикла, що Сергій до всього нестандартно підходить, завдяки цьому йому вдалося досягти успіху в справах. Часто його поведінка бентежила незнайомих з ним людей, але ті, хто знав його дуже добре, звикли до його “дивацтв” і дуже за це любили.

Полюбила і Ольга, вона з острахом згадувала, як через свою “короткозорість” в той вечір на набережній, вона ледь Сергія не втратила. Відтоді Ольга більше ніколи не оцінює людей тільки за зовнішнім виглядом.

Автор: P’yatʹ khvylyn pered snom.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page