– Ти ще пошкодуєш про це, – кинув наостанок Вадим. – Ти не знайдеш собі пари? Сивину фарбуєш, зморшки приховуєш. Гадаєш, будеш мати кавалерів багато?
Дарина мовчала. Усередині все аж перекидалось, однак вона не подарує йому задоволення бачити її сльози.
– Мовчиш? – усміхнувся він холодно. – Воно й правильно, сказати тобі нічого. Без мене пропадеш.
Таксі поїхало, а вона все стояла біля вікна, машинально пригладжуючи фіранку. У голові крутилися останні слова Вадима, перемішуючись зі спогадами про те, як він роками методично підривав її впевненість у собі.
— Куди ти зібралася у такому вигляді?
— Яка кар’єра? У тебе ж ніяких талантів
— У твоєму віці вже пізно щось змінювати!
Телефон розривався від дзвінків подруг. Галина, Оксана, навіть Софія із сусіднього під’їзду — всі хотіли приїхати й підтримати. Проте Дарина відключила звук: їй кортіло хоча б трохи побути самій.
– Сорок три, – прошепотіла вона. – Невже й справді все скінчено?
У дзеркалі розгублена жінка з почервонілими очима. Дев’ятнадцять років Дарина була дружиною, будувала сім’ю, дбала про затишок. А тепер що? Хто вона тепер?
Урешті Дарина взяла телефон і подзвонила Галині. Спромоглася вимовити тільки два слова: «Він пішов».
– Збирайся, – рішуче сказала подруга. – Я їду до тебе, і навіть не думай відмовлятися.
Галина примчала, мов вихор, із сумками, повними їжі, і ігристим.
– Так, слухай-но, – мовила подруга, відкриваючи блокнот. – Зараз ми складемо план твоєї нової щасливої дороги! Згадай, чого ти хотіла цілих п’ять останніх років?
– Я? – Дарина знизала плечима. – Які можуть бути мрії?
– Припини! – Галина гучно ляснула долонею по столу. – Саме ці слова про «пізно» й «сорок три» ти забудеш. Раз і назавжди.
Вони проговорили до ночі, згадуючи мрії Дарини й ті бажання, які вона роками відкладала «на потім». А на ранок Дарина прокинулася з дивним відчуттям свободи. На кухонному столі лежав списаний аркуш — список завдань на найближчий місяць.
– Може, не варто і починати? – прошепотіла вона, дивлячись на перший пункт: «Записатися на йогу».
Телефон дзенькнув повідомленням. Галина скинула адресу салону краси:
– Записала тебе на 11:00. Не думай відмовлятися. То прекрасний салон! Почнеш життя з нової зачіски.
У салоні молодий стиліст уважно вивчав її волосся.
– У вас дивовижна форма обличчя, – помітив він. – Хочете спробувати щось сміливіше?
За дві години Дарина ледь упізнала себе. Подовжене каре з м’якими пасмами, карамельний відтінок, легкий макіяж.
– Невже це я? – прошепотіла вона.
– Авжеж, – підморгнув стиліст. – Ви дуже гарна жінка.
Увечері зателефонувала Оксана:
– Даринко, ти не хочеш змінити роботу? Може, зайдеш на співбесіду до нас? Ти ж завжди казала, що моя робота тобі цікава, у нас місце звільнилось.
Минуло два тижні, й за цей час життя Дарини помітно змінилося. Вона не тільки привела до ладу свою зовнішність, а й кардинально змінила життя – нова робота, нові друзі, нові знайомства.
Дні помчали непомітно. Нова робота дарувала Дарині щире задоволення. Мабуть, це було саме те, чого вона завжди прагнула, але не дозволяла собі цього, не вірила в себе, та ще й чоловік додавав невпевненості своїми коментарями і критикою.
Ні, її не підвищило, вона не змінилась до невпізнання, не знайшла багатого кавалера. Вона жила своє життя. Своє. але інше: більш легке, більш вільне, більш веселе.
Бігала з подругами в кіно і кафе. влаштовували дівич -вечори де могли до самого ранку обговорювати щось відоме і близьке тільки їм – трьом подругам дитинства.
Вадим повернувся якогось дня із речами. відімкнув ключами двері і зайшов так. ніби був у відрядження. а не покинув дружину пів року тому.
Дарина вийшла в коридор і поглянула на колишнього здивовано:
— Ти чого тут?
Вадим навіть не глянув у її бік. відчинив шафу, аби повісіти куртку і кинув недбало:
— Свято на твоїй вулиці – чоловік повернувся. Що вечеряти будемо.
— Нічого, – відповіла різко Дарина, – Я тебе не запрошувала і не чекала. До мене скоро гість прийде, так що звільни квартиру.
Тільки після тих слів Вадим поглянув на дружину і завмер вражено. То була Дарина. але вже не його тиха і спокійна дружина. То була інша жінка із прямим і впевненим поглядом, нова зачіска. трішки схудла і дуже симпатична.
Вадим іти не хотів, та й нікуди було. сцена була не з приємних. Він щиро не міг повірити у те. що його колишня дружина не в ноги кланяється щаслива тим, що він повернувся, а виставила його за двері. Вже хто а Дарина повинна б була його чекати і прийняти через рік. десять, тридцять.
А до дарини прийшли подруги і ще довго сміялись тому, як усе обернуло. Дивлячись на знайомі обличчя Дарина раптом подумала про те, що ось ці жінки і є її сім’єю.
Син виріс і влаштовує власну долю, чоловіка і згадувати не варто, а подруги залишились. Вони поруч підтримують і допомагають, саме вони стали її стіною кам’яною, яка врятувала у найважчий момент.
— А поїхали в Карпати прямо завтра. – запропонувала Оксана. – На тиждень, у маленьку хатинку із каміном. Щоби тільки гори і ми.
Ну і нехай 43, ну і нехай розлучена. Але хто сказав що від того нещасна.
Головна картинка ілюстративна.
