Звістка про те, що п’ятнадцятирічна Юлька втекла зі своїм дядьком, маминим братом, який був на 20 років старший за неї, розбурхала все село.
Люди гуділи, як бджоли в потривожені вулику. Юльчина сім’я, мати і сестри, не наважувалися вийти на люди. Тільки 17-річній Федорі, яку в селі прозвали вертихвісткою, було байдуже. Вона не засуджувала брата і племінницю. Швидше за все, вже давно знала про їхні взаємини і була довіреною особою втікачів. Саме Федора повідомила, що новоспечене подружжя подалося в Казахстан.
Через деякий час Юлька подарувала коханому дочку. Назвали Тамарою. Чоловік працював експедитором. Часто виїжджав на кілька днів, а то і тижнів. Юльку це цілком влаштовувало. У його відсутність приймала в квартирі інших. Коли Тамарі виповнилося вісім місяців, закрила донечку в квартирі і втекла. Крихітка повзала по підлозі, кликала маму. Натрапивши на тарілку, залишену «турботливою» мамою на підлозі, їла рученятами вже прокислу кашу, і знову кликала рідну. Цей нескінченний клич почула сусідка. Знаючи, що господар у відрядженні, вирішила, що дитина занедужала, а молода мама сама не може впоратися. Самотня жінка вирішила допомогти. Довго стукала у двері, але ніхто не відкривав.
За матеріалами – “Є”.
Сусідка звернулася до правоохоронців, ті відкрили замок, увійшли в приміщення. Замурзана дівчинка, побачивши чужих людей, заплакала ще голосніше. Але коли сусідка, ласкаво примовляючи, простягнула до неї руки, дозволила взяти себе і заспокоїлася. На столі лежав аркуш паперу, де було написано: «Я покохала іншого. Молодого. Свого скиглія виховуй сам».
Сусідка на час взяла дитину до себе. Але доля розпорядилася так, що жінка стала для дівчинки турботливою, люблячою матір’ю, вийшовши заміж за батька Тамари. У сім’ї панували злагода, спокій і любов. Дівчина виросла вихованою, доброзичливою, ввічливою, закінчила школу з відзнакою, і батьки дуже пишалися нею.
Коли здавала іспити до вишу, до них в гості приїхала сестра батька Федора. Тамара ніколи не бачила нікого з його родини, тому була дуже рада познайомитися з тіткою. Федора щебетала привітно, а за пазухою тримала камінь. Батьки дівчини просили не відкривати сімейної таємниці. Федора пообіцяла, але, залишившись із Тамарою наодинці, розповіла все, та ще й прибрехати. Навіщо? Що керувало нею в той момент? Мабуть, позаздрила злагоді, що панувала в сім’ї брата. Адже сама сім’ї не мала. Тітчина розповідь приголомшила виховану в любові й довірі дівчину. Тамара втекла з дому. Її розшукували по всьому тодішньому Союзі.
Минали тижні, місяці, роки, Тамара як у воду канула. Першою не стало її матері. А за нею й батька. Через десять років після втечі Тамара з’явилася в батьківському рідному селі. Приїхала до тітки Федори. Тепер це була зовсім інша людина. Від щирої вихованої дівчинки не залишалося й сліду. Це була байдужа жінка, для якої чарка значила набагато більше, ніж маленька донька Лариса.
Про батька дитини ніколи і нічого не розповідала. Зрозуміло, що такий «подаруночок» не потрібен був нікому з тіток. Рідна мати Тамари десь віялась по світу, змінюючи домівки і родини. Тома деякий час жила у Федори. Випивала з нею на пару. Потім зійшлася з таким же, як і сама, з іншого села і перебралася жити до нього. Уже йому розповідала, що після втечі потрапила в таке середовище, звідки неможливо було вибратися. Дуже шкодувала про свій вчинок, сумувала за батьками, але, піклуючись про їхню безпеку, не могла дати про себе знати. Сподівалася сховатися у Федори від лиходіїв, з якими пов’язана була навік.
Гулянки в будинку не закінчувалися ніколи. Маленька Лариса була тут нікому не потрібна. Нею займалася старенька бабуся вітчима. Ларисі виповнилося три рочки, коли бабусі не стало. Тому росла як могла: влітку спала, де трапиться, харчувалася тим, що росло в садах і на городах. Люди підгодовували дівчинку, давали якийсь одяг, шкодували маленьку бідолаху. Взимку дівчинка сиділа вдома, доїдала те, що залишалося на столі від батьківських «бенкетів». Іноді мати давала випити, щоб дитина спала і не просив їсти. Невідомо, що сталося б з дівчинкою, якби не з’явилася друга дитина. Хлопчик появився вдома, коли співмешканець Тамари десь бродив в пошуках чарчини. Тамара, не дочекавшись його, вирішила «обмити» появу сина.
Загорнувши немовля в рушник, засунула його за пазуху, і вийшла на засніжену вулицю. Додому поверталася, вже добре “обмивши” дитя. Перечепившись, упала, загубивши немовля в заметі, і навіть не помітила цього. Удома її вже чекав чоловік. Він подивився на неї здивовано і запитав, куди подівся живіт? Тільки тоді Тамара згадала про сина, і ніяк не могла зрозуміти, куди той поділася. Новоспечений татусь кинувся на вулицю і знайшов сина в снігу. Звісно, після такої пригоди хлопчик занедужав.
Сусіди викликали «швидку». Забрали Тамару та дітей в районну лікарню. Персонал і жінки, які лежали у відділенні разом зі своїми дітьми, підгодовували дівчинку смачненьким, озираючись, бо Тамара заборонила людям обдаровувати подарунками та ласкою свою доньку. Тамару попередили, що якщо і далі буде поводитися так, то у неї заберуть доньку. На що отримали відповідь: «Ну і забирайте! Вона мені не потрібна!»
Як тільки немовля стало почуватися краще, Тамара вночі втекла з ним через вікно. Через декілька днів її чоловіка не стало. Тамара разом із сином “повіялася” невідомо куди. Ларису залишила і більше ніколи не намагалася дізнатися про її долю. Два місяці дівчинка провела в стаціонарі. А потім її забрала до себе сім’я з райцентру. Прості, працьовиті люди, вони мали все, крім звуків дзвінкого дитячого голосу. Маленька донька стала для них щастям, про яке давно мріяли. Чи треба говорити, якою турботою і любов’ю огорнули вони дівчинку.
Маленька не звикла до такого ставлення, і спочатку трималося насторожено. Дівчинку дивувало все: зручне ліжечко з м’якою подушечкою, хороший одяг, безліч іграшок, смачна їжа. Але найбільше те, що дорослі не галасують, а обіймають і цілують. Важкі спогади потихеньку зникали. Відтануло маленьке сердечко. Вона перестала скрикувати ночами, перестала боятися, що перша мама прийде і забере її з цього затишного, повного любові раю. З часом дівчинка назавжди забула Тамару. У неї були люблячі тато і мама, багато друзів. З маленького заляканого звірятка Лариса перетворилася на веселу кмітливу дівчинку, яку любили всі.
Батьки дали освіту, видали заміж, влаштувавши грандіозне весілля. Чоловік її теж мав прекрасний характер, був веселим, тому з їхнього двору часто лунав сміх. Потім Лариса подарувала світові двох дівчаток, на радість дідусеві та бабусі. Життя було таке прекрасне, що, як кажуть, тільки жити і у Господа здоров’я просити.
Автор – Любов Шишацька.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
