– Проходьте, любі гості, проходьте. Плани у молодят трохи змінилися, тому сьогодні святкуємо народження мого першого онучка!
Весь вечір вона ходила з усміхненим обличчям, а гості після кількох тостів й не зауважили, що поруч нема новоспеченого дідуся.
Тамара по праву вважала, що вона тримає всю родину на своїх плечах, тому їй перечити не варто. Не для того вона батрачить і Італії, аби тут у дома ще й їй наказували, що вона має казати та як підбирати слова. Ні, це вони мають мовчати і слухати, що вона їм каже.
– Будете гроші заробляти, тоді й будете мені перечити, – казала вона чоловікові і сину, – все, що на вас та що у вас, то все зароблене моїм мозолем!
А хіба не так? Чоловік поки її не підводив, сина виховував та все робив біля хати і вона чітко контролювала аби він кого не мав, за цим слідкувала її мати та подруги і куми. В цьому плані вона була в ньому впевнена, бо ще чого не вистачало аби він когось іншого полюбив, вірніше, аби він проміняв її на когось іншого. Ось цього б Тамара точно не подарувала.
Потроху у них з’явилася і велика хата, дві машини, син працював і чоловік там щось робив, але грошей таких, як Тамара ніколи не приносив, звісно, тому те все не рахувалося.
І тут син привів додому знайомитися дівчину, Тамари тоді не було, бо вона б вже тоді зрозуміла, що ця не буде слухати її з відкритим ротом. А, коли вже Тамара приїхала знайомитися, то та була при надії і то на великому терміні.
– Що ж, весілля треба робити, бо мене багато людей шанують і я маю показати, що у мене радість в родині.
І ось на цьому весіллі все й пішло не так, щоб Тамара не запропонувала, те все невістка не хотіла і за щораз казала:
– Якщо не по-моєму, то весілля не буде!
Тамара такого стерпіти не могла, тому казала синові, що поки не пізно, то пора припиняти такі стосунки, а дитині вона буде допомагати.
– Мамо, я не планую розходитися з Настею, бо вона тобі заперечила. Це моя дитина і моя дружина. Якщо треба буде, то я поїду з твоєї квартири і буду жити на орендованій.
– Не сміши мене, де ти заробиш і на квартиру і на прожиття?, – Тамара розуміла, що тут перегинати вже не слід, бо сина таки переманять на іншу сторону.
Єдиним, з ким можна було поговорити та кому пожалітися, то був чоловік і вже перед ним вона не стримувалася:
– З ким ми родичаємося, Іване, за душею ні копійки, прийшла в багату родину і носом крутить! Та як вона сміє! Треба вже щось робити аби її й духу в нашій хаті не було!
– Через те, що вона не хоче таке весілля, як ти плануєш, ми маємо відмовитися від неї і від онука?
– Ой, онуків у тебе може бути ще десяток, адже Ростик молодий хлопчина.
– І з кожною він має розходитися, бо тебе щось буде не влаштовувати?
– Мене влаштує тільки щастя сина!
– Але він щасливий!
– Але не надовго, чи ти того своєю головою не розумієш?
Чим ближча ставала дата весілля, тим більше Тамара розуміла, що невістка не поступиться і ця непоступливість найбільше виводила з себе. А перед самим весіллям та надумала дитину на світ з’явити!
– Та ти знаєш, скільки грошей я туди вбухала? Ти за все життя стільки й не бачила! Це все навмисне! Все аби з мене гроші тягнути!
Тамара бушувала всю ніч перед весіллям і не оминала не лише невістки, але й чоловіка, який все життя користується тим, що вона заробляє і ще сміє ставати на бік сина.
Коли той гримнув дверима, то вона не сприйняла це серйозно, бо куди ж він дінеться? Але він не брав слухавку ні зранку, ні перед самим застіллям і не пришов на саме святкування. Її тихий і поступливий чоловік чомусь тепер був їй дуже потрібний як опора і підтримка, хоч вона за все їхнє спільне життя ні разу так не вважала.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
