Доньку я одна ростила. А може вона в мене просто виросла поруч, бо в повсякденній суєті і гонитві за заробітком, якось я й не помітила, як моя Роксоланка і виросла.
Гарною дівчиною стала, розквітла. А згодом закінчивши інститут і заміж вийшла, поїхала до столиці зі своїм чоловіком. Там працювали обоє. Двійко діток у них. А рік назад узяли квартиру на виплату десь під Києвом.
Я до них майже не навідувалась. Якось не було у нас стосунків близьких ніколи. Зідзвонювались раз, або два на тиждень, на тому й все. З дітьми вона в мене допомоги не просила, своїми радощами прикрощами не ділилась.
А в кінці лютого на геть розтрощеній машині усе доччине сімейство приїхало до мене під Білу Церкву. У нас тут теж не надто спокійно було, але все ж краще ніж у них. Я ще тоді, коли дізналась, до будинок у якому вони жили не вцілів, зятю одразу сказаа, аби думав де жити його сім’я буде. У нас тоді були хати в селі на продаж, можна було й купити, але він знизавши плечима відповів:
— Тамаро Василівно, такий час? Та й за що його брати і навіщо. Нічого поки не зрозуміло. Ви нас потерпіть трохи, а ми оговтаємось і житло знайдемо.
І все б нічого, але вони і досі у мене проживають. Їздять на роботу в столицю з самого ранку, повертаються пізно ввечері. Діти на мені увесь день. Так, вони самостійні, але ж я відповідаю за двох чужих дітей цілий день, а це, погодьтесь, геть нелегко. Та й звичний спосіб мого життя зруйновано. Раніше я річ поклала і знаю де її узяти, а зараз уже не те.
Заговорила про це з донькою, а вона дивиться на мене здивовано, мовляв не розуміє про що я. Тоді я вже прямо сказала:
— Роксоланко, ви сюди приїхали на деякий час, а бачу, тут і жити зібрались. Тому вам краще підшукати окреме житло. Усім разом важко і незручно.
Бачили б ви її обличчя. Замість того, аби перепросити і почати житло шукати, вона врапт нагадала мені, що цей дім наш спільний (а я його колись на двох з донькою приватизувала). Тож вона виїздити нікуди не буде, і якщо вже геть відверто, то й не збирається, адже зараз її все влаштовує.
Як же ж мені тепер бути? Як повернути свій світ свою тишу і спокій. Я немолода жінка, маю майже 65 років і мріяла що на старості років нарешті зможу жити так, як сама того бажаю. Невже я не маю на це права?
Тамара Василівна Р.
21,08,2022
Головна картинка ілюстративна.
