Я не розумію, що взагалі відбулося, бо одного дня тебе як дорогу гостю приймають в домі та всі шуби показують з прикрасами, а в інший день ось такі претензії. Та й що я такого сказала, адже я те все хотіла подати як комплімент.
Ситуація така у мене сталася, що й дивно, як ми за стільки років з подругою побачилися і ще й в іншій країні. Я знала Таню зі школи, вона ніколи не відзначалася старанністю, ні в навчанні, ні в поводженні.
Я ж завжди була відмінницею, батьки добре заробляли на ті часи і я завжди мала охайний вигляд.
А у Тані були старші дві сестри і вона з них одяг носила, в школу її збирала бабуся, якщо встигала заплести, то було добре, але, зазвичай, вона плела тугі коси і так Таня ходила цілий тиждень, а на неділю бабуся, маючи час знову її туго заплітала.
Мати працювала на заводі з батьком, тому вона з самого ранку йшли на автобус і верталися пізно ввечері, а ще ж треба було господарку обійти.
Потім Таня невдало вийшла заміж і роки працювала за кордоном. А потім і дітей до себе перевезла і вже не планувала вертатися додому.
А теперішні часи й мене на чужину попросили. Я ж вчителювала стільки років, далі вже треба дітей вчити і помагати їм в житті, тому й подалася на заробітки. І ви не повірите, на чужині за багато кілометрів від рідної країни я побачила Таню, мов ту паву.
Звичайно, що дуже зраділа такій зустрічі, бо ж нікого тут не знаю, а тут однокласниця! І вона зраділа, бо якби не так, то би мене до себе не запросила.
– Приходь до мене, ось адреса. Я буду чекати.
Я й прийшла, розпитала людей та й прийшла і Таня мене й нагодувала і показала, як вона живе. Якщо отак чесно, то я хотіла її попросити мені помогти з роботою, думала, що поп’ємо чаю та й усе.
Але ні, вона мені екскурсію по квартирі зробила, які вона має плаття, а взуття, все фірмове та модне, а парфуми вона мені дасть, бо їй не подобаються, одяг дасть, бо не носить, а він дорогий, то буде мені, а її діти живуть в квартирах, які вона купила, а ще вони мають магазин, а ще їздять відпочивати, а ось фотографії і тут фотографії…
Мені вже голова обертом, а вона все хвалиться і хвалиться. Далі розпиталася, як там наші і аж цвіла від того, що ніхто не має таких успіхів, як вона.
А я ж то бачу, бо ж видно і вирішила на цьому зіграти.
– Знаєш, Таню, ти така молодець. Я в житті такого не матиму, я тобі аж білою заздрістю заздрю.
А вона аж цвіте і за мить я опинилася на вулиці з двома пакетами з одягом і рекомендаціями на роботу. Я була дуже щаслива, що так вдало зустріла Таню.
І ось пройшло трохи часу і я вже й освоїлася, почала непогано заробляти, зустріла інших українок, які мені багато чого підказали. І так я чулася в силі, що вирішила Тані віддячити і запросити її в кафе на каву.
– Хочу тобі подякувати за теплий прийом, – так я їй сказала.
Вона прийшла і бачу я по ній, що вона якась не така.
– Щось сталося?, – питаю її.
– Так, сталося. Після твого приходу у нас все пішло шкереберть. Ти не просто ті слова сказала, ти так і відчувала і твоє око всю мою удачу й забрало.
– Що ти таке кажеш? Я рада за тебе щиро!
– Ні, ти завжди була задавака і я тобі показала тепер, де ти, а де я, але ж ти така людина, що все зіпсуєш. Думаєш у мене все забрати?
– Та побійся бога, що ти таке кажеш? В кожного бувають труднощі.
– Аякже, зате у тебе зараз все добре, так?
– Так, – я була розгублена і тому зізналася.
– От бачиш?
І Таня так розійшлася, що я вже на людей озиралася. Вона мені сказала аби я їй все віддала, що вона мені давала. Я одяг віддам, але косметику я ж використовувала і парфуми теж… Ось така дивна ситуація і як бути я не знаю. А ви б що порадили?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
