Історія кохання моєї мами дуже романтична, якби… Якби не я.
Мою маму звуть Надія і вона вийшла за мого тата в двадцять років. Думаю, що вона мала його любити, раз виходила заміж і привела на світ мене, але…
Їхнє щастя розбилося об дев’яності. Мені був рік, коли мама вирішила поїхати на заробітки за кордон. Я не знаю, що її спонукало, але судячи з розповідей бабусі, вона «хотіла добре жити».
Мій тато виявився з дуже жіночим характером: він був добрим і турботливим, всю роботу по господарці виконував сам – доїв корову, годував свиню і порося, поки мама спала, але був дуже нерішучим.
Це мені розповідала бабуся і судячи з тієї гіркоти, яка звучала в її голосі, вона дуже за це осуджувала свого сина.
– Жалів її, Лесю, дуже жалів. Встане рано та обійде все, поки вона спить. Далі на автобус та на роботу. А вона то хіба цінувала? Вона грошей хотіла, а що він заробляв на тому заводі? Тоді всім грошей не платили, отак з господарки й виживали.
Чому тато не поїхав на роботу, а мама – ось тут питання. Думаю, він боявся і не хотів ризикувати, а мама була більш рішучою.
Вона поїхала і в перший рік привезла дуже багато грошей, у нас були гроші! У мене з’явився дуже гарний одяг, солодощі, які просто танули в роті, кольорові іграшки.
Мама світилася від гордості, що вона змогла заробити стільки грошей. Скільки тато заробляв за пів року.
Відтоді все й змінилося – тепер тато не просто робив всю домашню роботу, бо любив маму, а це стало його обов’язком. Вони помінялися ролями, але задоволення від того отримувала лише моя мама.
Вона знову їхала на роботу і знову верталася з подарунками та зневагою до тата.
Якісь добрі люди донесли татові, що у мами є інший, але він не хотів вірити. Проте, дружина того чоловіка сама прийшла до нас та все татові розказала:
– Тримай свою Надю, чи ти їй не чоловік? Бо інакше я з нею зроблю порядок.
Того дня тато й спробував показати, хто в хаті господар, але це було зайвим – мама втекла. Можливо, вони давно зговорилися з тим чоловіком чи то було спонтанно, але на ранок мами вже не було в хаті.
Вона залишила тата і … мене.
Ви собі не уявляєте, як це жити, коли у тебе за спиною шепочуться, коли ти ще нікому нічого не зробила, ні доброго, ні злого, але думка про тебе вже складена.
Тато тяжко переживав це все і тамував розпач, як міг. Приходив пізно і плакав, коли дивився на мене, а я не розуміла, чому мами нема.
Бабуся спробувала мені пояснити, що мама не вернеться.
– Вона помеpла?, – спитала я.
– Для нас – так, – сказала бабуся.
Знаєте, мене любили так, як могли. Думаю, люди люблять так, як можуть, але любов означає ще й відповідальність.
Я розумію, що мама розлюбила мого тата, але вона мала розуміти, що є я, що я потребую її любові.
Кажуть, що треба любити насамперед себе, може, й вона полюбила себе, а місця для мене вже не стало?
Маму викреслили з мого життя, а вона цьому не противилися.
Знаю, що у неї були ще діти, може, їм пощастило більше.
Але я не про те, я про те, що зі мною все добре, я виросла на любові, іншій, але любові. Думаю, якби не мамин вчинок, то любові в моєму житті було б набагато більше, а сліз набагато менше.
У мене зараз є родина і я дуже люблю своїх дітей. Це настільки безмежна любов, що я не розумію, як когось з них можна поміняти на швидкоплинні емоції?
А ще, дякую Богові за тата, бо саме його відданість і любов зберегли мене у вірі в добрих людей. Він ще раз одружився і я маю зведеного братика. Його друга жінка не була ангелом для мене, але я не довго їй мусолила очі, бо пішла вчитися, а далі приїжджала лише до бабусі.
Життя завжди перемагає, коли є любов.
Фото Ярослава Романюка.
