“Таточку, тут така справа, – телефонує мені донька під милий бік. – Я Олю знову на онлайн перевела, то вона до тебе приїде в село, до кінця року навчального побуде ну і влітку відпочине” – донька щось там щебече в трубку а я й слухати не маю бажання. таки доведеться робити що задумав, хоча й не хотів. Бачить Бог я того не хотів.
я вдівець і дитину свою виростив сам із восьми років. думав, що впорався зі своєю місією на всі сто, але час показав, що я таки не всеі цінності доньці вклав у дитинстві, хоч і старався.
Перший шлюб доні тривав три роки. Одного разу вона зателефонувала і пошепки попросила її забрати. Ту картину, що я у домі її побачив ніколи не забуду. Ледь урятував пташку свою від того Олега. Розлучились вони, а вона повідомляє, що при надії. Ну що ж, сказав що як би там не було, а я завжди допоможу. Віддав їй квартиру свою, а сам у село перебрався у будиночок, що раніше дачею тримав. Не близький світ на роботу їздити, але й донька повинна була життя влаштовувати.
Минуло шість років, уже моя онучечка золота і в школу пішла, Донька працювала, життя текло собі, аж тут новина – заміж дитина моя виходить. Кавалер її не місцевий. Познайомились, ніби й нічого чоловік, серйозний.
Однак, щойно жити вони разом почали, як почались оці часті відправляння онуки до мене. Оце лиш поїхала у лютому. а її знову до мене відправити донька вирішила. не витримав я і поїхав ніби як на гостину і онуку забрати.
Побалакав із Олею, онукою. Їй і школа подобається і на гурток вона пішла, вчителька хороша, та й подружки у неї є, а от про вітчима вона нічого доброго не каже.
Я до доньки. а вона мені:
— Оля з ним не може знайти мови спільної. та й тату, куди ми втрьох у квартирі однокімнатній. ми власних діток хочемо. Якщо вже геть відверто мова у нас пішла, то я хочу бути щасливою нарешті. Хай вона в тебе живе.
Я ледь на ногах встояв. Ото виховав на свою голову. Поміняти Олю, на кого?
Рішення прийшло не одразу і зважитись було не просто, бо ж життя із ніг на голову переверну і не тілтки своє.
Сказав я доні, що заберу онучку, але житиму із нею у своїй квартирі, аби вона не міняла школу і друзів. А от вони із чоловіком вільні робити і жити де хочуть.
Донька на мене дуже образилась, каже, що я й не тато їй після цього вчинку.
А я вважаю, що так буде правильно. Хоче “щастя то хай будує. а онуку я захищав і буду захищати.
Чи я не правий?
24,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
