Телефоную мені мама моя. Я ще здивувалась, що так рано, зазвичай вони з татом до восьмої біля худоби пораються. А цього разу розмовляє спокійно так, голос змінився, нікуди ніби й не поспішає уже. Я не витримала, запитую, що сталось, а вона сміється. Виявляється, моя сестричка, поради не спитавши, вирішила докорінно життя батьків змінити, а мені потім такий собі “сюрприз” зробити.
Я у столиці мешкаю. а батьки в селі на Хмельниччині. Я заміжня маю двох діточок. Ми з чоловіком працюємо і виплачуємо квартиру, яку взяли у кредит ще до усіх цих сумних подій.
До батьків я навідуюсь, звичайно, не так часто, як я того хотіла б, але ми працюємо і свої справи у місті ніхто не відміняв. Ото лиш коли дітей відвозимо на канікули, або на свята які, тоді і можемо затриматись на деньок. Далеко ми живемо і їхати нині дорого, тож частіше змоги не маємо.
Сестра ж моя ближче до тата з мамою проживає – усього пів години на автобусі. Від нас не далеко містечко невелике, то вона там із сім’єю осіла. Звісно, їй простіше приїхати і допомогти, що там батькам потрібно. Хоча тато у нас ще в силі і мама не стара 67, хіба то вік?
Тримають вони дуже гарне господарство, мають і корівок і свинок і птиці багато. Вигодовують бичків. Спеціально для нас придбали морозильну камеру яку заповнюють а ми коли приїздимо, то забираємо із собою.
А це мама розмовляє так спокійно, нікуди не поспішає, не розповідає мені про буденні свої господарські справи. Це настільки дивно було, що я одразу оці зміни у ній помітила. Запитую, що сталось а мама:
— Ми не хотіли тобі говорити, думали, щ вже коли все вирішиться тоді, але якщо ти вже все зрозуміла. Нас Міла до себе в місто забирає. Каже що досить із нас праці важкої. час і відпочити. Ми корівок продали і бичків, то придбали однокімнатну квартиру у тому ж домі, де Міла проживає. Оце останню господарку тато збуває і вже з понеділка переселяємось. Город сусідці віддала, а хата най стоїть, приїжджатимемо, як на дачу. Так дивно – прокинутись і не поспішати нікуди. Я сьогодні вперше спала до сьомої, не вставала о четвертій ще. напевне, в дитинстві в останнє так добре почувалась.
Я вже й не чула, що вона там далі говорить. У віхах аж шуміти почало. Як сестра могла таке зробити і зі мною не порадитись? Тобто, вони родина, все вирішили швидко, а про мене ніхто і не подумав? А нам як тепер бути? я не кажу про дітей, які з пелюшок у бабусі на природі постійно, не говорю про те, що доведеться тепер у магазині купувати м’ясо і птицю, а кредит? Тато ж з мамою нам допомагали саме з господарки. Вони ж знають, які там суми і що ми раніше виплатити хочемо?
Подзвонила сестрі, а та вдає, що мене не розуміє, каже що дбає про батьків і хоче, аби вони нарешті зрозуміли що таке життя, встигли ним насолодитись і пожити для себе.
— Старе дерево, – кажу їй. – не пересаджують. Як ти могла так із ними вчинити. Чим по-твоєму вони повинні у чотирьох стінах займатись? Так і про те де у них і що не так вони не пам’ятають, бо у русі постійному, а ти чого досягти хочеш? Ти забрала у них звичне життя.
Я все не можу заспокоїтись, ну хто так робить? Сестриці заманулось і все догори ногами перевернула? А як тепер тато і мама житимуть, на що? А я? А моя квартира, а звідки на все узяти фінансів?
04,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
