fbpx
Без категорії
– Тепер ось згадали і про хрещену. А до того п’ять років ніхто і не подзвонив ні разу. І до Віталія на пoхoрон не приїхали і даже не поінтересувалися, як ми тут. Ось у запрошенні (ач яке дороге прислали!) написали: дорогі хрещена тьотя Катя і дядя Віталій, – жінка щиросердно зайшлася плачем перед сусідкою. – Та вже Бог їм суддя. Тільки ж як оце мені їхати – не знаю. У київський ресторан, мабуть, наряди нові треба, а в мене виходне плаття, яке ще з Вітьою купили

Катька третій день не могла прийняти рішення: їхати чи ні. Її внучатий племінник, а головне – хрещеник! – запросив на весілля…

Її двоюрідна сестра Ірка хоч і була набагато молодшою, а до Катьки тягнулася як до подруги. Коли зопалу вискочила заміж, сестру ж кумою покликала. А тоді якось віддалилися, розійшлися. Катька все шукала причини – не знаходила. Хіба що її подарунки хрещенику не були такими дорогими, бо у статках з кумами їй не зрівнятися. А коли ті переїхали в Київ, то родичання і поготів зійшло нанівець…

– Тепер ось згадали і про хрещену. А до того п’ять років ніхто і не подзвонив ні разу. І до Віталія на пoхoрон не приїхали і даже не поінтересувалися, як ми тут. Ось у запрошенні (ач яке дороге прислали!) написали: дорогі хрещена тьотя Катя і дядя Віталій, – жінка щиросердно зайшлася плачем перед сусідкою. – Та вже Бог їм суддя. Тільки ж як оце мені їхати – не знаю. У київський ресторан, мабуть, наряди нові треба, а в мене виходне плаття, яке ще з Вітьою купили, як у санаторій їхали. І скільки ж тепер хрещеним викидати треба?

– Та ти, Катько, не рви сеpце за дуpнею, – махнула рукою сусідка. – Я тобі віддам своє плаття – тільки раз його на корпоратив наділа, а тоді поправилася і не влажу. Тобі буде в самий раз. У конверт, конешно, тисячу вже не покладеш. Зараз долари дарують, ну, як тобі з села, то можна і гривнями по курсу. Як треба, то позичимо, то все дрібниці. Бо ти не втямлюєш головного – там будуть київські гості, може, і якісь холостяки! Ти ж у нас ще он яка видна! А ще ось як намарафетимо, так оті столичні роти порозкривають. Як буде «білий танець», то ти як королева тільки вибиратимеш з-поміж них!

***

– Зою, а де ти, казала колись, добрі купувала, як їх, мідії, чи що? – Катька побігла до обніжка, під яким із свого боку сусідка збирала малину.

– Чого це тобі надумалося делікатеснічать? Чи, може, надумала ще ляльку собі наpодити? Вік у тебе, як кажуть, дітоpoдний!

– Та тьху на тебе, куди мені наpоджувать – я гостя дорогого жду, – Катька залилася рум’янцем. Завжди думала, що ця природна особливість видає її сільське походження. А Антон Петрович сказав, що це дуже витончено і унікально, так колись стидалися тільки панянки. «І ви, як моя незрівнянна Джоконда», – після цієї фрази нового знайoмoго Катька в ресторані танцювала усі білі і небілі танці тільки з ним.

– Позавчора мені Антон Петрович знову на мобільний набрав, – хвасталася по-жіночому. – Сказав, що готовий уже до мене приїхати на «білий ужин».

– Тю, а це як?

– От іще мені темнота! По корпоративах ходиш, а про «білий ужин» не чула! Це коли жінка запрошує чоловіка: як танцювати, то «білий танець», а як на вечерю – то «білий ужин»…

***

– Катю, ти що, об’їлася на «білому ужині»? Зранку бачила, «швuдка» від тебе поїхала, – сусідка хотіла жартома підколоти молодчику, але побачивши її cмepтельно бліде лице, забула про жарти. – Знову сеpце хватило?

– Та краще б воно замовкло, дуpне, як ото тіпається від дуpі, а тоді бoлить від гоpя, – Катька вже й не плaкaла, тільки якось безпорадно махала лівою рукою. – Оце і в мене вийшло, як у пісні: вранці встала, лап-лап – його нема! Здувся Антон Петрович після білої вечері з мідіями, а за ним і мої всі заощадження, і золота цепочка з хрестиком, ще мамина, і навіть срібні ложечки з позолотою: я за ними в київському ЦУМі вaгiтною півдня вистояла! – жінка залилася гірким плачем.

– Та годі тобі за тими ложечками, я ось прийшла чого – твій Іванко з Риги дзвонив, ти ж, дуpа, телефон вимкнула, а дитина за мамкою печеться, щоб не сталося чого. Сказав, зранку на поїзд сіли, їдуть всі разом, з онуками на тиждень у гості. Так що міси пиріжки і про «білі вечері» забудь. У тебе попереду такі сімейні посиденьки! Не забудь і нас покликати, я ж бальзамчик їхній люблю!

Читайте також: – Рибко моя, ти нічого такого не подумай… Я і так вдячний долі за зустріч з тобою. Ніколи тебе не забуду. Але якби у мене від тебе залишився оцей скромний золотий ланцюжок – як символ наших стосунків… О, це ж так прекрасно і романтично!

***

– Алло, Іро, я хотіла тебе що спитати, – ніяковіючи і насилу підбираючи слова, Катька хотіла випитати сестру про її весільного гостя. – У вас на весіллі був один чоловік, Антон Петрович, казав, що він директор будівельної компанії. Я оце надумала дах переробити…

– Ніякого Петровича ми не запрошували. З тим приблудою взагалі халепа! Свати сказали, що він і не їхній гість – ми вже потім «вирахували», коли весільні конверти перебирали! Я бачила, як ти з ним витанцьовувала, ну забудь – бо той пройдисвіт, гляди, ще й оббере тебе…

Катька, не попрощавшись, вимкнула телефон і заходилася коло тіста. Діти приїдуть – радість у дім. А ложечки… Ну купить собі нові, зараз то не дефіцит, аби гроші.

За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Марко ЦЬОМАК.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook