Дійшло до того, що я навіть втратила віру у шлюб, якщо він отак закінчується, але, на щастя, ця історія зі щасливим закінченням.
Все почалося з мого весілля, саме так тато аргументував те, що кидає маму:
– Я жив з тобою заради доньки, а тепер ти вже сама. Досить з мене, я хочу бути щасливим, а ти мені не даєш того, на що я заслуговую.
Я не знаю, що мала дати йому мама ще, адже вона була доброю, люблячою, завжди піклувалася про тата. Можливо, мама була надто м’яка чи й безхарактерна, але хіба це причина так вчинити?
Отож, уявіть собі мій стан, коли у мене медовий місяць, а сусідка мені телефонує, що маму забрала швидка і вона тепер лежача.
Прийшлося приїхати додому, бо тато відмовлявся провідувати маму.
– Знаю я ці фокуси, вона вдає, щоб я повернувся.
– А ти куди пішов?, – я нічого не знала про його рішення.
– Я пішов до коханої жінки, сподіваюся ти мене зрозумієш.
І ось я вертаюся з чоловіком додому, мама лежача, тільки у стіну дивиться, як її звідти витягувати – не знаю, грошей нема, я ж лише влаштувалася на роботу і мій чоловік мій ровесник, так само грошей не густо.
Я тоді знову до тата.
– Та я тільки жити почав, а вона знову за своє? Не дам ні копійки!
– Тату, але ж це мама.
– Мені все одно. Я не дозволю їй зіпсувати моє життя.
І отак ми жили на орендованій квартирі, бо наймати доглядальницю на цілий день було занадто, вона приходила лиш на пару годин щодня, а далі мама була сама і потім приходила з роботи я.
Чоловік не витримав довго, сказав, що йому потрібна дружина, а маму можна віддати в спеціалізований заклад.
– Як віддати?, – я не розуміла, що відбувається.
– Отак, якщо вона тебе любить, то погодиться. Адже на кону твоя сім’я.
Як би я не кохала чоловіка, але отак віддати маму, наче це нормально?
– Ти ж бачиш, що вона відмовляється тобі полегшувати життя, вона взагалі не тренується, ти сама це бачиш, – казав чоловік,- стільки ми грошей на це все витрачаємо, а вона взагалі не старається.
І я згадала, як так само тато казав мамі, що даремно вона витрачає гроші на мої танці, на костюми і балетки, бо з мене й так не буде толку. Але вона все одно мене туди водила…
Коли мама опинилася в своїй квартирі, то наче прокинулася. Хоч і з трудом, але спитала, чому вона тут.
– Бо від мене пішов Сашко, залишилися тільки ти і я.
Мама просила вибачення, але я тоді ще не могла їй пробачити, що я мусила зробити такий нелегкий вибір.
Нас дуже виручав друг сім’ї, дядько Толик. Поїхати на процедури, знести маму, вивести в парк – це все був він.
Як би це не звучало, але в мамі прокинулася жінка, яка комусь подобається і вона захотіла це збільшити. Вона тренувалася, спочатку з паличкою, далі під ручку, але розходилася.
Два роки пішло на те аби мама почала заново говорити, одягатися, їсти. і ввесь цей час Толик був поруч і його нічого не відштовхувало.
Мама зараз дуже щаслива і каже, що треба було все це пройти аби Толик нарешті їй зізнався в почуттях.
– Ох, Аліно, ти думаєш, що то я через кохання за батьком так розклеїлася? Ні, це було від несправедливості, що він знайшов іншу, а я всі ці роки так само не любила, але старалася і що отримала за свої старання? Навіть не передати кілька сотень на допомогу мені, уважити за стільки років сумлінної праці…
А я теж знайшла кохання і таке, що розумію, могла б його пропустити і жити як мама в стараннях та обов’язках. Я вдячна батькові, що він всіх нас звільнив від ілюзій, але я не вважаю, що це причина для того, щоб йому вибачити. Чи ви іншої думки?
Фото Ярослав Романюк
ліжАвтор Ксеня Ропота
