У мене зі свекрухою стосунки рівні, холодний мир, так би мовити. Мені здалося, що вона трохи відтанула, коли у нас з’явилися діти, приходила мені допомагати з ними і я радо відкривала для неї наші двері, але після того вчинку я зрозуміла, що свекруха – невиправна і я не маю наміру й далі потакати її поведінці.
Отож, у нас з Костею двоє діток, їм три і п’ять років, я вийшла на роботу не на весь день, але так, щоб і за дітьми приглянути і остаточно не втратити себе. Свекруха була дуже рада, що я злізаю з шиї її синочка, тому погодилася час від часу забирати дітей з садочка і приводити до нас.
Я була їй безмежно вдячна і не раз купувала якісь дрібнички для неї, щоб подякувати – то її улюблені цукерки, то крем, то парфуми.
В той день я зрозуміла, що щось підхопила і не могла встати з ліжка. Чоловік попросив маму приїхати і вона поралася по дому, поки я ледве очі відкривала.
І отак я сню, як чую одне й те саме: «Поклади, бабуся зробить. Бабуся розкладе. Бабуся витре. Бабуся дістане. Бабуся принесе…»
І я зрозуміла, що в мою відсутність вона з моїх дітей робить копію свого сина.
Від цього у мене аж холодний піт виступив на чолі. Ні, я цього зробити не дам!
Як я з Костею намучилася, люди добрі, поки я його привчила до якоїсь елементарної культури поведінки. Я не кажу про те, що він не знав, як газ включати до двадцяти п’яти років, чи не знав, як користуватися пралкою. Повірте, це не про те.
Він думав, що нормально щось кинути на землю і можна переступити, а воно якось саме на місце попаде, що не треба тарілку нести в раковину, де сів, там і поклав, що після гоління треба все прибрати, що після себе не те, що почистити йоржиком, а змити треба.
На нього працювали три няньки: прабабуся, бабуся і мама. Люди, він ніколи за життя собі сам хліб ще не врізав, все за нього робили.
Коли ми почали жити разом, а вже ж розписалися, то я хотіла все це кинути і просто піти геть. Я не вірила, що він все це серйозно не розуміє, я думала, що він просто так робить, бо хоче мені показати моє місце.
Та й свекруха мені казала, що її Костик дуже має слабкий шлунок і йому треба виварювати те і се, ковдрою накривати і грілку в ноги ставити…
Коли вона раз побачила, як Костя пилососить, то сказала, що я її дитину заставляю працювати, а у нього спина!
– А ти для чого?, – казала вона мені, – Ти на себе подивися, до чого ти його довела, а сама яка стала. Та я тобі не подарую, як з моїм сином щось станеться!
Так, Костя з рум’яного пампусика перетворився на чоловіка, але для матері це було не зрозуміти.
Коли у нас з’явилися діти і її увага переключилася, то я зітхнула з полегкістю, бо вона справді дуже відповідальна жінка. Коли її не попросиш прийти, то вона буде хай там що. Та й вона любить онуків, а це для мене дуже важливо, щоб людина, яка поруч з моїми дітьми, їх любила.
Але те, що я почула, свідчить про одне – вона просто знайшла собі ще два об’єкти, яких буде робити копіями свого сина. Я привчаю дітей до того, що вони мають бути самостійні, щоб самі вдягалися, самі їли. Я могла ще колись. Коли не встигала, сама годувати дитину, але це було в крайньому випадку.
Тепер я розумію, чому діти після приходу бабусі такі неслухняні і не хочуть збирати розкидані іграшки, вередують, коли щось хочуть поза нашими правилами, як от солодощі на ніч. А це все через те, що є людина, яка їм все дозволяє та догоджає.
Я не хочу до старості бачити себе на кухні свекруху, як вона моїм дітям хлібчик ріже та бігає навколо них.
Як мені вийти з цієї ситуації, щоб остаточно її від дому не відвадити, але дати зрозуміти, що ми виховуємо самостійних дітей? Що порадите?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
