До нашого з Єгором весілля мої батьки подарували мені квартиру. І дуже наполягали, щоби все оформлення було до реєстрації. Мама казала, що так їм буде спокійніше. У житті трапляються усілякі ситуації. Я врахувала їхні побажання.
Квартира у новобудові з ремонтом від забудовника. Не шик, але жити можна. Ми відразу після весілля в’їхали туди і почали обживатися. Дрібні недоліки вирішили виправляти по ходу. На серйозний ремонт грошей ми не мали.
Потрібно було рухати меблі, розкладати речі. Я була у стані ейфорії. Своя квартира, коханий поруч, щойно зіграли весілля. У цьому стані я дивилася на все через рожеві окуляри. Тоді, я не зауважувала, що чоловіка про все потрібно просити сотню разів.
Дрібне завдання після серії нагадувань він виконає, зробивши при цьому такий вигляд обличчя, ніби я його прошу воду з колодязя на восьмий поверх із криниці принести. Сміття викинути то щось надприродно важке, адже потрібно у капці перевзутись вуличні і вийти до смітника, що стоїть за три метри від під’їзду.
На початку спільного життя в новій квартирі була ситуація. Замовила передпокій. У магазині пропонували послугу доставки та збору меблів. Чоловік тоді посміявся і запевнив мене, що зробить це сам. Я, наївна і закохана, повірила, адже нічого в цьому не було складного.
Ну привезли нам той передпокій удень, занесли до квартири. Я чекала чоловіка, думала він одразу його й складе д купи. Ага! Після роботи чоловік сказав, що він утомився, хоче відпочити. Я тоді ще себе посварила, бо ж після трудового дня напружувати чоловіка ще й фізичною роботою. Потерплю до вихідних.
Настала субота. Спочатку він довго спав, потім довго прокидався, потім сказав, що вже пізно шуміти. У неділю виявилося, що завтра на роботу, а сьогодні треба відпочити. Так я терпіла тижнів зо два, регулярно перевіряючи на міцність пальці ніг об цю коробку.
Коли вкотре мій мізинець зустрівся з меблями, я набрала тата і попросила про допомогу. Він узяв інструмент та спокійно приїхав. Не сказав навіть, що я вже маю кому виконувати чоловічу роботу.
Витратили ми часу на збір меблів аж годину. Я подавала болтики, що закотилися, притримала рівно стінку і показала куди ставити. Увечері чоловік прийшов, здивувався зібраним меблям, а коли дізнався, що тато збирав, дуже обурився.
Заявив, що він би й сам зробив, просто треба було трохи зачекати. Цікаво, скільки б я чекала?
Наступна пригода була з краном у ванній кімнаті. Вирішила чекати до останнього, поки чоловік все ж таки надумає полагодити його. Витримала місяць, потім знову звернулася до батька. Він витратив на допомогу 60 хвилин 45 з яких він діставався до мене.
І знову чоловік висловлював крайній ступінь невдоволення. Я поцікавилася, чим викликано його обурення. Адже я чекала довго. Він сказав, що я ставлю його у дуже незручне становище і соромлю перед тестем.
Він тоді довго на мене дувся і запитав, як би я почувалась, якби він запросив свою маму їсти приготувати. Я сказала, що якби місяць нічого не готувала, то хай би запрошував. Чоловік ще більше образився.
Нині у нас у коридорі другий місяць плитка стоїть – купували аби в кухні замінити. Чоловік мій щодня обіцяє. що взавтра точно все зробить. але коли те “завтра” буде я не знаю уже. Сказала вчора що тату зателефоную, хай робить він. так чоловік, аж підскачив на місці. заявив, що цього точно не простить і тоді я буду одинокою жінкою.
І що його робити? Уже б і кухню нову придбала і плиту поміняти треба, але ж підлоги немає.
Чекати? Чи тату дзвонити.
А що, якщо чоловік справді піде?
І що, до сивини на ту плитку в коридорі дивитись, чи як?
Як би ви на моєму місці вчинили, підкажіть?
29,04,2023
Головна картинка ілюстративна.
