Два роки тому ми віддали нашу квартиру сину й невістці, а самі перебралися жити у приватний будинок до тещі, яка давно овдовіла.
Теща Галина Микитівна – нормальна людина, навіть часто на мій бік стає, якщо ми з дружиною в чомусь не порозумілись. Але в неї є одна дивна звичка, яка мене неймовірно дістає, я ніяк не звикну до цієї її особливості…
Телевізор у нас у спільній вітальні, ввечері дивимося його всі разом. Теща йде у ванну, набирає тазик теплої води, кидає туди якусь сіль, щось ще там, несе все це у кімнату, сідає на диван і занурює у тазик з водою ноги. І так любить сидіти, поки дивимося новини чи якийсь фільм. При цьому вона ворушить ногами, пальцями, хлюпотить тією водою.
Та ще й обов’язково забуває прихопити з собою рушник, і простить мене або дружину потім, коли «наплескається», його принести.
Не розумію, ну чому цього не можна зробити у ванній кімнаті? Взяти з собою туди газету чи книжку, якщо просто так нудно, і посидіти там? Чому саме у вітальні перед телевізором? Поясніть.
Дружина говорить, щоб я не переймався, не надавав цьому такого значення, адже вона довго була сама, так звикла. Просить, щоб я робив поблажку на похилий вік і все таке.
Але ж щодня оце «хлюп-хлюп»! Я вже іноді сиджу щось дивлюся у себе в кімнаті з ноутбука, щоб не дивитися на тещу і її ноги в тазику, але хлюпання й сюди доноситься, а коли вийду по чай чи ще там чогось – у вітальні незмінна картинка: Галина Микитівна, тазик, «хлюп-хлюп». А-а-а-а-а-а-а!
Йду повз на кухню, а вона мені у слід:
– Вітю, будеш йти назад – прихопи рушника, будь ласка!
Не знаю, хто протягне довше: тазик з водою, рушник чи я.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
