Я одружився на жінці з дитиною. Мої почуття були настільки сильні, що цю дівчинку я полюбив, як рідну. На момент весілля їй було всього кілька місяців, тому вона і не знала, що я її удочерив.

З першого дня спільного життя ми змогли створити міцну і дружну сім’ю. Ми часто гуляли разом з малятком вечорами, поки наша матуся готувала вечерю і займалася домашніми справами. Дочка завжди була такою милою і ніжною, що я жодного разу не згадав про те, що вона мені не рідна. Так, як вона може бути мені не рідною ?! Вона для мене найкраща на світі!

Дітей у нас більше немає. Дружина після першої дитини дітей мати більше не може. Але цей факт ніколи мене не бентежив, адже у нас є наша дитина, якій немає рівних на всьому білому світі.

Незабаром дівчинка пішла в садок. Там вона вперше закохалася в хлопчика, який був в її групі. Нам так цікаво було спостерігати за розвитком їхніх стосунків. Якщо це можна було назвати відносинами. Коли вона розповідала про минулий день, дочка була така емоційна, що ми не переставали нею милуватися.

Ми і не помітили, як наша дитина пішла в школу. Це було і радісна подія, але і мали багато смутку від того, що час біжить дуже швидко і непомітно. Шкільні роки пролетіли, і почалося навчання в університеті. Ось тут і почалося все найнесподіваніше в поведінці дочки.

В кінці першого семестру ми зрозуміли, що з дівчинкою щось відбувається. Її оцінки змусили нас переживати і хвилюватися. Дочка завжди відрізнялася скромністю і акуратністю, завжди була надійною і відповідальною людиною. Але зараз з нею відбувається щось незрозуміле. Її просто неможливо впізнати. Цей яскравий макіяж і мінімум в одязі просто виводить з себе. Постійні нічні гульки не могли не позначитися на навчанні.

Спочатку з дитиною намагалася говорити жінка. Але її спроби не принесли належного результату. Ефект виявився нульовим. Я і сам не витримав і став брати участь в цих бесідах. Але поведінка дитини стає тільки гірше. Мало того, в останній тиждень дочка стала якось холодно до мене ставитися. А вчора взагалі заявила, що я їй ніхто, і звати мене ніяк.

Як ми потім уже дізнались, її знайшов тато. Ну, як тато, той чоловік з яким моя дружина колись зустрічалась. Він їй казок розповів проте, що ми його від неї відганяли і не давали спілкуватись. Що я прямо якийсь дуже і дуже не добрий і її мама ледь жива зі мною живучи.

Тепер я не тато вже. Мене донька відверто ігнорує і не розмовляє зі мною взагалі. На маму теж сердита. Каже, що хоче жити з рідним татком, якого ми її позбавили.

Відпускати не хочемо, адже не знаємо що то за людина. І розмови пустопорожнє коливання повітря. А як бути?

Петро Ж.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.