У Віри на городі гарбузи вродили всім на заздрість. Хоча заздрити цьому невибагливому овочу ніхто не поспішав. У селі ж головне що? Щоб картопля, морква, та капуста вродили. А гарбузи, це так — для різноманіття.
Та й сама Віра про них зовсім не дбала: тикнула насіння в те місце, де в минулому році була купа з гноєм, та й забула.
А гарбузи тим часом росли собі й росли. До кінця серпня такі вимахали, що обійняти одній людині було неможливо. Особливо такій, якій ледь виповнилося десять років.
Наталя дуже любила казку «Попелюшка». Не тому, що там добро перемогло зло і всі отримали те, що заслуговували. А тому, що там була хрещена-фея і у неї була чарівна паличка.
— От би мені таку фею, — мрійливо говорила дівчинка, сидячи перед дзеркалом і товстим шаром накладаючи на обличчя кашку зі свіжих огірків.
Вона вичитала в старій бабусиній книзі, що сік огірка видаляє ластовиння, яке було Наталиною нелюбов’ю . Воно з’являлося з першими променями теплого весняного сонця, а до початку літа все обличчя було в цяточку. І це добре, що все літо дівчинка проводила в селі. Там, крім Валерки, і кількох хлопців молодшого віку нікого й не було. А він взагалі нічого не розумів в жіночій красі і веснянки його зовсім не бентежили.
Але Наталя мріяла про фею або, хоча б про чарівну паличку, щоб назавжди позбутися від цих сонячних бризок на обличчі.
У Валерки були зовсім інші завдання. Він, засівши в кущах, навпроти Віриного сараю, під яким у величезних листках лопуха сховався пузатий гарбуз, думав про Хеловін. Так, він знав, що це свято в кінці жовтня. Але в цей час він вже буде в місті, а там таких гарбузів не буде.
— Мати Василева, —вигукнув Валерка, повиснувши в Наталиному вікні.
А вона, з огірковою маскою на обличчі, театрально закотила очі і млосним голосом сказала:
— Пане Валерію, вас не вчили стукати, коли заходите в будуар панянки?
Валерка здивовано покліпав очима і запитав:
— В який такий дуар?
Наталя весело розсміялася, знімаючи огіркову маску і вже нормальним голосом відповіла:
— Село ти неотесане, Валеро. Скільки разів тобі говорила, що треба більше читати. Чого тобі?
Ось це вже інша справа, таку мову Валерка розумів. І він швидко розповів Наталі про свою ідею.
— Ми, як тільки тітка Віра піде в магазин, поцупимо у неї гарбуз. Сховаємо в яру в лопухах. Я збігаю додому, візьму у діда інструменти і зробимо ліхтар. Ну, такий, як на Хеловін.
Ідея Наталі сподобалася.
Вони залягли в кущах і почали чекати. Через годину тітка Віра, сварячись чомусь курей, які рилися в кущах троянд, пішла в магазин.
Діти, пригинаючись до землі, кинулися до сараю. Котили гарбуз удвох під ледачий гавкіт старого пса, що висунув ніс з буди. Наталя залишилася його сторожити, сидячи в лопухах і відганяючи комарів.
Валерка прибіг через пів години, повідомивши, що тітка Віра повернулася і зникнення гарбуза не помітила.
Гарбуз був великим. Відповідно м’якоті в ньому було теж не мало.
— Багато з нього могло б каші вийти, — міркував Валерка, вичищаючи гарбуз.
— Так, шкода, стільки вітамінів пропаде даремно, — відповідала Наталя, згадуючи бабусину книгу, в якій було багато рецептів масок, які можна було б зробити з гарбуза.
До вечора, коли вже почало темніти, ліхтар з гарбуза був готовий. Порожні очниці на круглій голові зяяли чорнотою, а перекошений від злості рот здавалося зараз вибухне лячним сміхом.
— Я і недогарок свічки з собою прихопив разом із сірниками, — сказав Валерка, прилаштовуючи його всередину гарбуза. А на голову Наталя поставила паклю, яку знайшла в яру.
А в цей час тітка Віра хотіла нарвати кропиви для поросят. Як тільки вона почала спускатися в яр, то оторопіла. На неї дивилася кудлата голова з палаючими очима і пащею, що вивергає полум’я.
Жінка зарепетувала так, що почуло все село, собаки злякалися, тому гавкіт стояв такий, що його було чути і в сусідньому селі. Прибігли сусіди і юрбою ринули до яру.
Підсліпуваті старенькі хрестилися, побачивши голову чудовиська. І тільки молодий тракторист Іван розсміявся, зрозумівши в чому річ. Він швидко спустився в яр, під завивання жінок. Там він відразу ж помітив Валерку і Наталю, які ховалися у лопухах, бо не знали, як їм тепер показатися людям на очі.
А коли голову гарбуза з палаючими очима підняли на гору, то літні люди почали голосно реготати, піднявши Віру на сміх. Ото, мовляв, боягузка, опудала злякалася.
Вдома, звісно ж, Валерці і Наталі влетіло, однак потім, коли вони поїхали в місто, бабусі їм телефонували і зі сміхом розповідали, як Іван вечорами запалює ліхтарі з гарбуза, надихнувшись Валериним прикладом, витягав у Віри всі гарбузи, вирізаючи з них чудовиськ.
Фото ілюстративне.
