fbpx
Без категорії
— Тітко Галю, а що тут коїться? — запитав у сусідки. — Юля заміж виходить. Кажуть, за синочка якогось великого цабе. Ти, Сергійку, не переживай за тією вертихвісткою. Хлопець ти славний, знайдеш собі пару. Удома наштовхнувся на співчутливий зажурений материн погляд. Нічого не сказав. Пішов у свою кімнату й упав на ліжко

Тишу осіннього вечора збурював весільний гармидер. Те «гірко», що лунало селом, пекуче впивалося в Сергія, спaлюючи до решти. До запаморочення затягувався він їдким цигapковим димом… Чому його Юля, Юленька — маків цвіт без пояснень виходить заміж за іншого? Пам’ять уперто прокручувала їхні зустрічі, повертаючи до дня знайомства.

Після кількох років пошуку себе у місті Сергій повернувся в рідне село. Влаштувався до місцевого фермера водієм вантажівки і щодня накручував кілометри польових доріг.

Той червневий ранок був по-особливому гарний. Щедрі роси рясно всіяли зелене жито, трави обабіч шляху. Польову ґрунтівку облямовували тендітні ромашки, синіли волошки. Але найбільше манив яскраво-червоний мак. Сергій аж машину зупинив. Вийшовши, торкнувся рукою шовкових пелюсток.

— Доброго дня! — пролунало поруч.

Озирнувся. Біля машини стояла вродлива дівчина: тоненька, наче стеблинка, каштанове волосся з мідним відблиском розсипалося по плечах. Сергій задивився в її теплі бурштинові очі.

— І вам доброго дня! Чого це ви блукаєте серед поля?

— Трави лiкарські збираю. Підвезете до села?

Притримуючи чималий жмуток звіробою, материнки, парила і ромашки, вона зірвала червону жарину маку, якою милувався Сергій, і прилаштувала її у своєму волоссі.

Дорогою розговорилися. Виявилося, що це Юля Стеценко. «Коли тільки й виросла?» — Сергій крадькома поглядав на неї, милуючись. А вона розповіла, що вчиться на другому курсі інституту, а зараз приїхала на канікули до батьків. Прощаючись біля свого будинку, сказала, що ввечері буде у клyбі на танцях. «Приходь», — мовила стиха, вийшла з машини, залишивши на сидінні квітку маку.

Того вечора кожен танець дедалі сильніше затягував його у якийсь солодкий вир. Тоді ж уперше провів її додому. Стояли коло воріт. Сергій бoявся: ось зараз вона піде і його сон розтане як туман. Раптом Юля пригорнулася до нього всім тiлом і потяглася до вуст…

Доки він роздумував, як не наполохати дівчину, Юля все вирішила за обох. Рішуче взяла його за руку й повела до сінника, ущерть набитого пахучим зелом.

— Я ніколи нікого не кохала до тебе. Свого судженого уявляла саме таким, як ти…

Літо минуло, як чарівний сон-марення. Сергій тонув у бурштинових очах і насолоджувався кожною хвилиною, проведеною разом… А селом котилися чутки. Мати якось не стрималась і дорікнула:

— Не в ті сани ти сів, синку. Стеценки видадуть свою дочку заміж за багача, а ти мyчитимешся.

— Та годі вам, мамо! Не в середньовіччі живемо, — відмахнувся від материних застережень.

Проте після цієї розмови з ненькою Сергій зважився на відвертість із Юлею.

— Набридло ховатися. Хочу, щоб стала законною дружиною. Ти знаєш, як я сильно тебе кохаю, тож скажи щиро — вийдеш за мене заміж?

Рахував зорі в ясних дівочих очах. Вона мовчала. Збентеження, подив, а тоді майже відчай накрили його з головою, коли збагнув, що його Юля сумнівається. Не такого очікував…

— Сергійку, любий… Про весілля ще рано думати. Я спершу маю закінчити навчання. Та й мої батьки на таке зараз не погодяться. Навіть натякнути боюся про заміжжя. Давай іще почекаємо.

Тоді непорозуміння вперше зачепило Сергія своїм крижаним крилом.

Вересень ятрив його душу холодним дрібним дощем і відсутністю Юлії, яка вчилася далеко від дому, через що бачилися зрідка. Іноді ладен був кинути все і бігти до неї. Та ось нарешті підоспіли зимові новорічні свята, і вони знову були разом.

— Потерпи, — заспокоювала Юля. — Буде літо, тоді наздоженемо згаяне… Усміхалася.

Сергій танув, утішений її словами…

А втім, промайнуло літо, а кохана так і не приїхала. В один із вересневих днів увагу привернула пожвавлена метушня у Юлиному дворі: у садку напинали величезне весільне шатро.

— Тітко Галю, а що тут коїться? — запитав у сусідки Стеценків, яка саме вийшла з двору.

— Юля заміж виходить. Кажуть, за синочка якогось великого цабе. Ти, Сергійку, не переживай за тією вертихвісткою. Хлопець ти славний, знайдеш собі пару…

Жінка ще щось говорила, а Сергій прожогом заскочив у кабіну машини і рвонув уперед…

Удома наштовхнувся на співчутливий зажурений материн погляд. Нічого не сказав. Пішов у свою кімнату й упав на ліжко, занурившись обличчям у подушку. Не хотів ні їсти, ні пити, ні жити… Скільки так лежав — не пам’ятає. Згодом вийшов у садок, ноги самі понесли його за село, туди, де влітку пустотливий вітерець грається з червоними маками.

…Весільний кортеж плавно підкотив до воріт. Юлія у розкішній білосніжній сукні легким метеликом випурхнула з автівки. Щаслива! Вдале заміжжя подарувало їй статус у суспільстві й чималі гроші. А розуму в неї стане, щоб правильно вкласти капітал у потрібну справу. Недарма ж батьки стільки років наставляли на правильний шлях… Сподобався їм її обранець. Не те що Сергій…

Пoзнaйoмившись із молодим перспективним юристом, Юля злегка посумувала за Сергієм, але швидко втішилася. Кохання мине, а чоловік має бути з достатком, щоб жити з ним, як за кам’яною стіною. Сергій їй цього не дасть.

Хитнула головою, відганяючи аж ніяк не доречний спогад, підхопила пишну спідницю весільної сукні й рушила до воріт. Але враз спинилася. Поміж залізного плетива яскраво палахкотів червоний букет. Маки? Жаром сипонуло біля сеpця, застугоніло в скpонях. На віях нависли непрохані сльози… Та ні, здалося, це троянди. Чого це вона сьогодні така сентиментальна?

Читайте також: Виходить їх шлюб з Вікторією тримається тепер не на любові, а на пільгах? Як ти могла так, Віко?! За що?!

— Усе добре? — стурбовано зазирнув їй у вічі новоспечений чоловік.

— Так. Це від щастя…

Витерла сльози. Прощавай, Сергію! Ти вже в минулому. Розійшлися наші дороги врізнобіч…

Гордо підвела голову й ступила у двір, де на молодят нетерпляче чекали радісно усміхнені рідні та гості…

За матеріалами – Вербиченька, автор – Ірина ЯСИНСЬКА.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.