Тишу осіннього вечора збурював весільний гармидер. Те «гірко», що лунало селом, пекуче впивалося в Сергія, спaлюючи до решти. До запаморочення затягувався він їдким цигapковим димом… Чому його Юля, Юленька — маків цвіт без пояснень виходить заміж за іншого? Пам’ять уперто прокручувала їхні зустрічі, повертаючи до дня знайомства.
Після кількох років пошуку себе у місті Сергій повернувся в рідне село. Влаштувався до місцевого фермера водієм вантажівки і щодня накручував кілометри польових доріг.
Той червневий ранок був по-особливому гарний. Щедрі роси рясно всіяли зелене жито, трави обабіч шляху. Польову ґрунтівку облямовували тендітні ромашки, синіли волошки. Але найбільше манив яскраво-червоний мак. Сергій аж машину зупинив. Вийшовши, торкнувся рукою шовкових пелюсток.
— Доброго дня! — пролунало поруч.
Озирнувся. Біля машини стояла вродлива дівчина: тоненька, наче стеблинка, каштанове волосся з мідним відблиском розсипалося по плечах. Сергій задивився в її теплі бурштинові очі.
— І вам доброго дня! Чого це ви блукаєте серед поля?
— Трави лiкарські збираю. Підвезете до села?
Притримуючи чималий жмуток звіробою, материнки, парила і ромашки, вона зірвала червону жарину маку, якою милувався Сергій, і прилаштувала її у своєму волоссі.
Дорогою розговорилися. Виявилося, що це Юля Стеценко. «Коли тільки й виросла?» — Сергій крадькома поглядав на неї, милуючись. А вона розповіла, що вчиться на другому курсі інституту, а зараз приїхала на канікули до батьків. Прощаючись біля свого будинку, сказала, що ввечері буде у клyбі на танцях. «Приходь», — мовила стиха, вийшла з машини, залишивши на сидінні квітку маку.
Того вечора кожен танець дедалі сильніше затягував його у якийсь солодкий вир. Тоді ж уперше провів її додому. Стояли коло воріт. Сергій бoявся: ось зараз вона піде і його сон розтане як туман. Раптом Юля пригорнулася до нього всім тiлом і потяглася до вуст…
Доки він роздумував, як не наполохати дівчину, Юля все вирішила за обох. Рішуче взяла його за руку й повела до сінника, ущерть набитого пахучим зелом.
— Я ніколи нікого не кохала до тебе. Свого судженого уявляла саме таким, як ти…
Літо минуло, як чарівний сон-марення. Сергій тонув у бурштинових очах і насолоджувався кожною хвилиною, проведеною разом… А селом котилися чутки. Мати якось не стрималась і дорікнула:
— Не в ті сани ти сів, синку. Стеценки видадуть свою дочку заміж за багача, а ти мyчитимешся.
— Та годі вам, мамо! Не в середньовіччі живемо, — відмахнувся від материних застережень.
Проте після цієї розмови з ненькою Сергій зважився на відвертість із Юлею.
— Набридло ховатися. Хочу, щоб стала законною дружиною. Ти знаєш, як я сильно тебе кохаю, тож скажи щиро — вийдеш за мене заміж?
Рахував зорі в ясних дівочих очах. Вона мовчала. Збентеження, подив, а тоді майже відчай накрили його з головою, коли збагнув, що його Юля сумнівається. Не такого очікував…
— Сергійку, любий… Про весілля ще рано думати. Я спершу маю закінчити навчання. Та й мої батьки на таке зараз не погодяться. Навіть натякнути боюся про заміжжя. Давай іще почекаємо.
Тоді непорозуміння вперше зачепило Сергія своїм крижаним крилом.
Вересень ятрив його душу холодним дрібним дощем і відсутністю Юлії, яка вчилася далеко від дому, через що бачилися зрідка. Іноді ладен був кинути все і бігти до неї. Та ось нарешті підоспіли зимові новорічні свята, і вони знову були разом.
— Потерпи, — заспокоювала Юля. — Буде літо, тоді наздоженемо згаяне… Усміхалася.
Сергій танув, утішений її словами…
А втім, промайнуло літо, а кохана так і не приїхала. В один із вересневих днів увагу привернула пожвавлена метушня у Юлиному дворі: у садку напинали величезне весільне шатро.
— Тітко Галю, а що тут коїться? — запитав у сусідки Стеценків, яка саме вийшла з двору.
— Юля заміж виходить. Кажуть, за синочка якогось великого цабе. Ти, Сергійку, не переживай за тією вертихвісткою. Хлопець ти славний, знайдеш собі пару…
Жінка ще щось говорила, а Сергій прожогом заскочив у кабіну машини і рвонув уперед…
Удома наштовхнувся на співчутливий зажурений материн погляд. Нічого не сказав. Пішов у свою кімнату й упав на ліжко, занурившись обличчям у подушку. Не хотів ні їсти, ні пити, ні жити… Скільки так лежав — не пам’ятає. Згодом вийшов у садок, ноги самі понесли його за село, туди, де влітку пустотливий вітерець грається з червоними маками.
…Весільний кортеж плавно підкотив до воріт. Юлія у розкішній білосніжній сукні легким метеликом випурхнула з автівки. Щаслива! Вдале заміжжя подарувало їй статус у суспільстві й чималі гроші. А розуму в неї стане, щоб правильно вкласти капітал у потрібну справу. Недарма ж батьки стільки років наставляли на правильний шлях… Сподобався їм її обранець. Не те що Сергій…
Пoзнaйoмившись із молодим перспективним юристом, Юля злегка посумувала за Сергієм, але швидко втішилася. Кохання мине, а чоловік має бути з достатком, щоб жити з ним, як за кам’яною стіною. Сергій їй цього не дасть.
Хитнула головою, відганяючи аж ніяк не доречний спогад, підхопила пишну спідницю весільної сукні й рушила до воріт. Але враз спинилася. Поміж залізного плетива яскраво палахкотів червоний букет. Маки? Жаром сипонуло біля сеpця, застугоніло в скpонях. На віях нависли непрохані сльози… Та ні, здалося, це троянди. Чого це вона сьогодні така сентиментальна?
Читайте також: Виходить їх шлюб з Вікторією тримається тепер не на любові, а на пільгах? Як ти могла так, Віко?! За що?!
— Усе добре? — стурбовано зазирнув їй у вічі новоспечений чоловік.
— Так. Це від щастя…
Витерла сльози. Прощавай, Сергію! Ти вже в минулому. Розійшлися наші дороги врізнобіч…
Гордо підвела голову й ступила у двір, де на молодят нетерпляче чекали радісно усміхнені рідні та гості…
За матеріалами – Вербиченька, автор – Ірина ЯСИНСЬКА.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
